Знав він і про призначення царем Олександром І в 1803 р. Миколи Карамзіна офіційним істориком. Той протягом тривалого часу працював над систематичною історією Росії. Якраз у 1816 р., коли Рєпнін загітував Бантиш-Каменського взятися за написання історії України, почали виходити перші томи «Історії держави Російської» Карамзіна. Проект написання «Історії Малої Росії», котрим опікувався князь, можна трактувати як таку собі регіональну альтернативу імперському історіографічному проекту.
Виявляючи помірне козакофільство, М. Рєпнін-Волконський підтримав деякі українські культурні проекти. З 1816 р. у нього управителем канцелярії генерал-губернаторства став Дмитро Бантиш-Каменський, якого князь заохочував до написання історії України.
Бантиш-Каменський при допомозі Рєпніна зібрав та систематизував значний матеріал, на основі якого видав «Історію Малої Росії». Рєпнін підготовкою й публікацією цієї праці фактично дав свою відповідь на «історіографічний виклик» імперського Петербурга. Адже при «вписаності» в загальноросійську схему історії «Історія Малої Росії» показувала особливості українських земель, передусім Гетьманщини. При цьому велика увага зверталася на козацтво як на феномен, що утвердився на цих землях.
При написанні «Історії Малої Росії» Бантиш-Каменський широко використовував козацьку літературу, в т. ч. «Історію русів». З неї він черпав не лише фактаж, а й оцінки тих чи інших подій.
Дмитро Бантиш-Каменський
Звісно, в своєму наративі Бантиш-Каменський не міг оминути особу Сагайдачного. Спочатку він дає йому таку характеристику, намагаючись говорити про різні сторони діяльності козацького гетьмана – як позитивні, з його точки зору, так і негативні.
Під 1606 р. Бантиш-Каменський зазначає: «Тоді козаками був обраний Петро Конашевич, прозваний Сагайдачним, простого походження, але великий духом, розуму надзвичайного, хоробрий, бадьорий, енергійний, малослівний, ворог розкоші, жорстокий, нестримний, який проливав кров за найменші злочини, непомірний у чуттєвих насолодах, які прискорили його смерть. Він зброєю своєю наніс страх і спустошення майже у всіх турецьких і татарських містах, що лежали біля Чорного моря, переслідував турків до стін самого Стамбулу; перемогами своїми налаштував поляків проти себе і Порту Османську проти Польщі»54.
Д. Бантиш-Каменський. «Історія Малої Россії». Обкладинка книжки. 1822 р.
У цій характеристиці Сагайдачного Бантиш-Каменський спирався на польського автора Якова Собеського, учасника Хотинської битви. Загалом же автор, розповідаючи про історичні події, допускав неточності. Сумнівно, що в 1606 р. козаки обрали Сагайдачного гетьманом. Також далі в «Історії Малої Росії» говориться, що він у 1612 р. взяв Кафу, звільнивши там християнських невільників. Як відомо, ця подія сталася в 1616 р.
Бантиш-Каменський, звертаючи увагу на боротьбу Сагайдачного проти турків і татар, все ж не обходить