хворобу більшу ще тіло потрапляло,
То про ліки для душі він почав гадати,
Щоб себе з мастил гріха пильно очищати.
Отож плястри отакі в тому прикладав:
Гойні сльози і жалі за гріхи зливав.
Кілька тижнів так на смерть тіло готувавши,
Жалем, сповіддю гріхи власні познімавши,
Семикратно на одрі маслопосвящався,
До святої таїни щиро причащався.
Всю маєтність розділив: дещо на шпиталі,
Церквам і монастирям, школам дав немало.
Так усе розпорядив, смерть прийняв умить,
Біля церкви Братської в Києві лежить.
Себе в Братство оте він з військом уписав
І на нього в дар грошей досить відказав.
Приклад гетьмана нехай рицаря навчає,
Того, хто своє життя в світі завершає:
В вірі протривав святій наш гетьман статечно
І вітчизну боронив, щоб жила безпечно.
Він маєтністю також добре уряджав,
Не на збитки, костки-гру й карти обертав.
Але, як далося чуть, на догідні справи,
Що служитимуть душі, як помре небавом.
Львівське братство, хоч відсіль неблизьке, побачив,
В місті церкву наділив, братствові призначив
Суму немалу грошей, їм у дар послав,
Щоб науки там цвіли, пильно зажадав.
Звідусюди тож тепер богомілля має,
З тим нехай душа його в небі спочиває»28.
Якщо звернемося до давньоруських літописів, зокрема літопису Галицько-Волинського, то бачимо, що подібним чином описувалися смерті деяких князів. Наприклад, кончина князя Володимира Васильковича. Останній не лише як християнин готується до смерті, але й робить щедрі пожертви на церковні справи29. Сагайдачний, звісно, не князівського роду. Але Сакович ніби прирівнює його до давньоруських князів. Оскільки на початку «Віршів…» запорозькі козаки розглядаються продовжувачами давніх русів, то трактування гетьмана майже як давньоруського князя виглядає цілком логічно. Це не говорилося прямо. Але це давалося зрозуміти.
Під пером Касіяна Саковича Петро Конашевич-Сагайдачний ставав провідником Русі-України, яка вела свої початки від Русі Київської.
І не так важливо, чи подібні ідеї пропонував сам Сакович, чи він виконував замовлення ієрархів Феофанового свячення. Головне, що ці ідеї набували поширення. Народжувалася нова Русь-Україна – принаймні ідеологічно.
Окрім опису діянь Сагайдачного, маємо великий блок віршів, у яких йдеться про смерть. Основні ідеї тут такі: ніхто не може уникнути смерті, вона невблаганна; смерть робить усіх рівними, і не так важливо, жила людина в багатстві чи в бідності. Багато в чому розмисли про смерть у «Віршах…» нагадують такі ж думки, що наводяться у промовах на похоронах, які вміщені Саковичем у згадуваному його творі «Аристотелівські проблеми…».
Останній блок «Віршів…» – це своєрідний заповіт гетьмана. Спочатку він звертається до своєї дружини, потім – до товаришів, близьких йому людей. У цих зверненнях лейтмотивом є думка, що не треба тужити за земним життям, а слід думати