погляд і гостре підборіддя…
– Щойно вийшла висока сива людина з шотландським пледом, бачили? – спитав він свого помічника, спинившись біля конторки.
Той кивнув.
– Так от, мені сказали, що це лорд Ландрейль. Він приїхав сьогодні зранку з чотирнадцятьма скринями й чотирма слугами. Тільки подумати! Поважна персона з Шотландії. А проте, він подорожує під вигаданим іменем. Записаний тут як містер Блант. Ось які вони, англійці, – бачили? Вміють показати клас, га?
– Цілком правильно, містер Скуайрс, – з пошаною відповів юнак за конторкою.
Тільки тепер містер Скуайрс оглянувся і кинув побіжний погляд на Клайда. Юнак за конторкою прийшов Клайдові на допомогу.
– Цей хлопець хоче поговорити з вами, – пояснив він.
– Ви хотіли мене бачити? – спитав м-р Скуайрс, повертаючись до Клайда й оглядаючи його зірким, вивчаючим поглядом; не залишився непоміченим і дешевий костюм хлопчика.
Клайдові не дуже сподобалася ця людина, але він вирішив справити на неї якнайкраще враження.
– Джентльмен з аптекарського магазина сказав мені… – почав Клайд, – тобто він порадив звернутися до вас… може, на моє щастя, вам потрібний розсильний. Я працюю помічником в аптекарському магазині Клінкла, на розі Сьомої і Бруклін-стріт, але хочу піти звідти, і той джентльмен сказав, що ви можете… тобто він думав… може, у вас є вільна посада…
Клайд був такий збентежений і збитий з пантелику холодним, допитливим поглядом цієї людини, що ледве міг перевести подих і насилу ковтав слину.
Вперше в житті він подумав, що коли хочеш домогтися успіху, треба викликати прихильність до себе в людей, зробити чи сказати щось таке, що їм сподобалось би. Отже, зважившись, Клайд запобігливо, вкрадливо всміхнувся до м-ра Скуайрса й додав:
– Якщо тільки ви дозволите мені спробувати, я старатимуся з усіх сил.
Людина, яка стояла перед Клайдом, у відповідь тільки холодно подивилась на нього; але, оскільки він сам був хитрий і вмів досягати своєї мети різними манівцями, то йому подобався кожен, хто спритний, меткий, умів розмовляти з людьми. І, відмовившись від свого першого бажання заперечуюче похитати головою, він зауважив:
– Але ж ви не маєте ніякого досвіду в цій справі?
– Ні, сер, але я швидко навчуся, я дуже старатимуся.
– Ну, гаразд, я подумаю, – сказав начальник розсильних, з сумнівом чухаючи скроню. – Зараз мені ніколи. Приходьте в понеділок надвечір. Тоді поговоримо.
Він повернувся на підборах і пішов.
Клайд, залишившись на самоті і не зовсім розуміючи, що все це має означати, розгублено озирався. Невже йому й справді призначили прийти в понеділок? Невже можливо, що він… Клайд повернувся і вибіг на вулицю. Він увесь тремтів. Оце успіх! Він попросив, щоб його взяли на роботу до найкращого готелю Канзас-Сіті, і йому призначили прийти в понеділок! От як? Що б це означало? Невже його можуть допустити в цей чудовий світ – і так швидко! Невже й справді