на корму, хоч решта пасажирів воліли залишатись на носовій частині палуби.
Прибувши в Шейрон і знаючи, що більшість пасажирів попрямує на залізничну станцію до першого ранкового поїзда, він швидко пішов за всіма, але повернув у перше, яке трапилось, кафе, сподіваючись замести сліди. Хоч він пройшов пішки чималу відстань од Біг-Бітерну, а перед тим півдня гріб і, снідаючи з Робертою, тільки удавав, що їсть, він навіть тепер не був голодний. Потім, побачивши групу пасажирів, що йшли зі станції, – серед них не було нікого знайомого, – він приєднався до них, удаючи, що теж прямує з поїзда до готелю і на пристань. Це, напевно, прибув поїзд з півдня, із Олбені й Утіки, подумав він, отже, здаватиметься цілком імовірним, що він приїхав цим поїздом. Він удав, неначе йде зі станції, але по дорозі, розшукавши телефон, сповістив Бертіну і Сондру про свій приїзд і, почувши, що по нього пришлють не моторний човен, а автомобіль, попередив, що чекатиме на веранді готелю. По дорозі він купив ранкову газету, хоч і розумів, що там не може бути поки що ніяких повідомлень про подію. Тільки-но він дійшов до готелю і сів на веранді, як під’їхав автомобіль Кренстонів.
На привітання і гостинну усмішку добре знайомого йому шофера Кренстонів Клайд все-таки зміг відповісти веселою і нібито невимушеною усмішкою, хоч в глибині душі він мучився від страху. Безперечно, повторював він у думці, ті троє, що зустрілися з ним у лісі, вже прийшли на Біг-Бітерн. А там тепер, звичайно, вже огляділись, що немає його і Роберти і, може, – хто знає, – вже знайдено перекинутий човен, капелюх Клайда, вуаль Роберти. І ті троє, може, повідомили вже, що бачили молодого чоловіка з чемоданом, який пробирався вночі на південь. А коли так, – незалежно від того, чи знайдено її тіло чи ні, – можуть виникнути сумніви, чи справді вони обоє потонули.
А може, з якої-небудь дивної випадковості тіло Ро-берти вже випливло на поверхню? Що тоді? Може, на її обличчі залишились сліди від удару, – він таки сильно ударив її. Коли так – будуть підозрювати, що тут убивство. І коли його тіло не знайдуть, а ці люди опишуть зовнішність чоловіка, якого вони зустріли, то чи не вважатимуть убивцею Кліфорда Голдена або Карла Грехема?
Та Кліфорд Голден або Карл Грехем – не Клайд Гріфітс. Хіба можна встановити, що Клайд Гріфітс і Кліфорд Голден або Карл Грехем – та сама особа? Адже він ужив усіх запобіжних заходів, а на озері Грасс навіть обшукав чемодан і сумочку Роберти, поки вона, виконуючи його просьбу, виходила розпорядитися про сніданок. Правда, він знайшов два листи від однієї дівчини, Терези Баузер, адресовані Роберті в Більц, але він знищив їх ще перед від’їздом у Ган-Лодж. Туалетне приладдя у футлярі з клеймом «Уайтлі, Лікург» довелося залишити, – але ж м-с Голден або м-с Грехем могла сама купити це приладдя в магазині Уайтлі, – така річ ніяк не може навести на його слід. Звичайно, ні. Ага, ще плаття Роберти. Але навіть якщо вони допоможуть впізнати її, хіба батьки її, як і всі інші, не подумають, що вона поїхала в цю подорож з якимсь невідомим чоловіком на прізвище