сплячого, але він прокидається, коли його називають на ім’я… Отже, душа уві сні якісно розрізняє відчуття… З цієї причини брак чуттєвого подразника може пробудити того, хто пов’язує з цим подразником щось важливе: так людина прокидаєтеся від того, що згасає нічник, а мірошник – від того, що зупинився млин – від припинення дії подразника, який він сприймав своїми органами чуття, але який був йому байдужий, ба, навіть задовольняв його і тому не тривожив уві сні» (там же, стор. 485–486.).
Навіть якщо знехтуємо цими – доволі як на те переконливими – запереченнями, ми змушені будемо визнати, що розглянуті нами досі характеристики снів, які пов’язують з відстороненням від зовнішнього світу, не в змозі повністю пояснити особливості цього явища. Інакше було б можливо перевести галюцинації снів назад, в ідеї, ситуації в снах переформулювати у думки і так розв’язати проблему тлумачення снів. І саме так, зрештою, ми вчиняємо, відтворюючи сон з пам’яті, по пробудженні, однак, попри частковий успіх такого зворотного перекладу, сон незмінно зберігає свою таємницю.
Усі автори сходяться на тому, що у снах відбуваються також інші, глибші перетворення матеріалу з реального життя. Зокрема, Штрюмпель вказує на одне з таких перетворень (Strümpell, 1877, стор. 27–28): «З припиненням чуттєвого сприйняття і нормальної життєвої свідомості душа втрачає ґрунт, у якому коріняться її почуття, бажання, інтереси і дії. Психічні стани – почуття, інтереси, ціннісні оцінки, – у притомному стані приналежні до тих чи тих образів з пам’яті, [уві сні] теж зазнають… пригнічення, в результаті якого втрачається їхній зв’язок з відповідними образами; картини предметів, людей, місць, подій і вчинків з реального життя відтворюються у великій кількості, але жодна з них не містить свого психічного значення. Вони відірвані від нього і пропливають в уяві як їм заманеться…».
Відірваність образів сну від їхньої психологічної цінності, своєї чергою викликана відверненням від зовнішнього світу, на думку Штрюмпеля, здебільшого й відповідальна за відчуття химерності, з яким сни асоціюються у нашій пам’яті, на відміну від спогадів про факти реального життя.
Ми бачили, що занурення у сон одразу викликає припинення певного аспекту розумової діяльності, а саме – здатності вольового скерування процесу мислення. Таким чином, ми наближаємося до очевидного припущення, що стан сну може розповсюджуватися на всі функції розумової діяльності. Одні з них геть призупиняються; але постає питання, чи решта з них здійснюються безперешкодно і чи можливе їх нормальне здійснення за таких обставин. А далі виникає імовірність пояснення особливостей снів зниженням ефективності психічної діяльності у стані сну – саме таке судження випливає з вражень, яке сни справляють на нашу притомну свідомість. Наповнення снів непослідовне, воно включає кричущі суперечності, приймає неможливе, нехтуючи знаннями, яким притомна свідомість надає ваги, показує нам нашу етичну і моральну тупість. Той, хто у реальному житті поводився б як уві сні, вважався б