не тікати – падати, так, наче підстрелений. Тепер солдати пройшли повз Артема, вважаючи його за вбитого чи пораненого. Артем опинився позад них. Ще трохи – і можна повзти, рачкувати, щосили намагаючись добутися до плавнів, рятівних плавнів. На його очах червоні наздоганяли знесилених смертників, стріляли, кололи багнетами, чи то добиваючи поранених, чи просто зганяючи на них свою лють за вибух непокори. Шеремет нічого не міг удіяти. Та й не хотів.
Тепер його охопило тільки одне бажання – будь-що вижити самому. Коли Дзюба теж на якийсь час забуде про нього, маючи за мертвого, то такий шанс напевне з’явиться. Єдиний, примарний, навіть не шанс, а сяка-така можливість. Проте скористатися з неї треба.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.