сонячного сплетення. Ноги витягнуті, погляд тільки вперед. Долонями впираєшся на рівні грудей, рівно по центру дошки. Поштовх руками, ставимо одну ногу, другу… Встали.
Ліза зламала надвоє свою дошку, коли їй було одинадцять, поклала на два камені носом і кормою, і стрибала, поки не почувся хрускіт. Її дратували заняття на березі: вона здавалася собі черв’яком, який б’ється в конвульсіях на дошці, а батько був занадто вимогливий, нудний тренер.
Після смерті батька вона пішла в рекреаційку й узяла його борд.
Он іде хвиля. Велика. Зовсім близько.
Вона встигла схопитися на ноги, проїхалась на гребені кілька метрів і звалилася в піну. Її закрутило, мов ганчірку, верх і низ перестали існувати, немовби хтось клацнув рубильником і вимкнув гравітацію, як вимикають набридлий музичний канал. Хвиля плюнула Лізою в сіру піну, схожу на рване мереживо, і заліпила лице мокрим волоссям. Хапаючи повітря й відпльовуючись, Ліза випадково глянула на берег і крізь бризки побачила її. Марія стояла, підставивши лице теплому світлу. Її жовтогаряча блузка тріпотіла на вітрі: з дня Максимової смерті Марія носила тільки яскраві, агресивно-яскраві кольори.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.