він марив.
Коронер. Що стало причиною вашої останньої сварки?
Свідок. Я волів би промовчати про це.
Коронер. На жаль, я змушений наполягти на відповіді.
Свідок. А я не можу відповісти на це запитання. Запевняю, що наша розмова не мала жодного стосунку до жахливої трагедії, яка сталася пізніше.
Коронер. Це вирішуватиме суд. Зайве пояснювати вам, що небажання відповідати лише нашкодить вам, коли ви постанете перед виїзною сесією суду присяжних.
Свідок. І все ж я не буду відповідати.
Коронер. Вочевидь, вигуком «Коу!» ви з батьком завжди закликали один одного?
Свідок. Авжеж.
Слідчий. Як же могло статися, що він подав умовний знак іще до того, як вас побачив, і навіть до того, як дізнався, що ви повернулися з Бристолю?
Свідок (дуже збентежений). Навіть не здогадуюся.
Присяжний засідатель. Чи не впало вам у вічі щось підозріле, коли ви прибігли на зойк і знайшли батька смертельно пораненим?
Свідок. Та ні, нічого особливого.
Коронер. Що хочете цим сказати?
Свідок. Я був такий схвильований і наляканий, коли вибіг із лісу, що міг думати лише про батька, більше ні про що. Усе ж у мене було нечітке враження, що в ту мить щось лежало на землі ліворуч від мене. Мені здалося, що якийсь сірий одяг, можливо, коц. Коли я звівся на ноги й захотів розглянути цю річ, її вже не було.
– Вважаєте, що вона зникла до того, як ви пішли по допомогу?
– Атож, зникла.
– Чи не могли б ви сказати, що ж це було?
– Ні, у мене просто з’явилося відчуття, що там щось лежить.
– Далеко від убитого?
– Кроків за десять.
– А на якій відстані від лісу?
– Приблизно на такій самій.
– Отже, ця річ лежала на відстані менше двадцяти кроків від вас, коли вона зникла?
– Авжеж, але я обернувся до неї спиною».
Цим закінчується допит свідка».
– Мені ясно, – сказав я, поглянувши на газетний стовпчик, – що наприкінці допиту слідчий був зовсім безжалісний до молодого Мак-Карті. Він вказав, і не без підстав, на протиріччя в свідченнях про те, що батько покликав сина, не знаючи про його присутність, а також на відмову передати зміст його розмови з батьком, потім на дивне пояснення останніх слів умираючого. Усе це, як зауважив слідчий, дуже шкодить синові.
Холмс потягнувся на зручному дивані й з усмішкою зауважив:
– Ви з коронером страждаєте на один і той самий недолік: відкидаєте все позитивне, що є у свідченнях парубка. Невже ви не бачите, що приписуєте йому то занадто багато, то занадто мало уяви? Занадто мало – якщо він не міг вигадати такої причини сварки, яка завоювала б йому симпатії присяжних; і занадто багато – якщо він міг дійти до такої вигадки, як згадка вмираючого про пацюка та пригода зі зниклим одягом. Ні, сер, я дотримуватимуся тієї точки зору, що все, сказане хлопцем, – правда. Подивимося,