Тореса й мимоволі міркувала, чому він так некрасиво підстрижений і де він востаннє стригся – у Нью-Йорку чи в Сан-Антоніо.
– Чи відомо вам, ким ви були для мене відтоді, як повернулися?
Вона не відповідала і не намагалася вивільнити свою руку, хоча він так сильно стискав її, що обручка Генрі Моргана врізалася в палець, завдаючи гострого болю. Вона не слухала слів Тореса, заглибившись у свої думки. І перша її думка була про те, що зовсім не такими пишномовними тирадами сказав їй Генрі Морган про своє кохання і завоював її взаємність. І чому це іспанці завжди так пишномовно й багатослівно виражають свої почуття? Генрі поводився зовсім інакше. Він узагалі майже жодного слова не сказав їй – він діяв. Піддавшись її чарівності, й зачарувавши її, він без усякого попередження – так він був упевнений, що не здивує й не злякає кохану, – пригорнув її до себе й поцілував. Вона не злякалася і не була байдужою. Тільки після цього першого поцілунку, тримаючи її в обіймах, Генрі заговорив про своє кохання.
А придумали там, на іншому кінці тераси, її рідні та Френк Морган? Думки її бігли далі – вона була глуха до благань свого шанувальника. Френк! Ах!.. Вона навіть зітхнула: чому, незважаючи на любов до Генрі, цей чужий грінго так хвилює її серце? Невже вона така аморальна? Хто ж із них їй миліший? Цей? Чи той? Чи взагалі будь-який чоловік може її звабити? Ні! Ні! Вона не віроломна. І все ж?… Можливо, це тому, що Френк і Генрі так схожі один на одного, і її бідолашне нерозумне жіноче серце не може їх розрізнити? Колись їй здавалося, що вона готова піти за Генрі на край світу, ділити з ним радості й горе, а тепер вона гадає, що готова піти за Френком ще далі. Вона безумовно любить Генрі – серце каже їй це, але вона кохає і Френка, до того ж майже впевнена, що Френк кохає її: вона пам’ятає, як палко вони цілувалися там, у в’язниці. І хоча любила вона двох молодих людей по-різному, почуття це не укладалося в її свідомості, а часом навіть змушувало доходити ганебного висновку: вона – остання і єдина представниця жіночої лінії в родині Солано – аморальна жінка.
Обручка Генрі боляче врізалася в палець Леонсії, бо Торес у пориві пристрасті знову міцно стиснув їй руку, і це повернуло її у реалії, вона мимоволі почала прислухатися до його красномовності.
– Ви – колюча троянда мого серця, гостра шпора, що ранить груди, але це солодкі рани кохання. Я мріяв про вас… І про те, що зроблю заради вас. У мене було для вас особливе ім’я, завжди єдине: королева моїх мрій! І ви одружитеся зі мною, моя Леонсіє! Ми забудемо цього божевільного грінго, який уже майже помер. Я буду з вами ніжний і добрий. Я довічно кохатиму вас. І ніколи образ того, іншого, не постане поміж нас. Щодо мене, то я не дозволю собі згадувати про нього. Що ж до вас… я буду кохати вас так палко, що ви забудете цю людину і спогад про неї ніколи не краятиме ваше серце.
Леонсія мовчала, обмірковуючи, що робити. А це мовчання тільки розпалювало сподівання Тореса. Дівчина відчувала, що треба виграти час і не відповідати відразу. Якщо братися за порятунок Генрі… адже Торес пропонує