Андрей Кокотюха

Пригоди Клима Кошового


Скачать книгу

візника по плечу, Кошовий схопив саквояж та поспішив до брами.

      Назустріч, швидше відчувши появу візитерів, ніж побачивши їх зі свого місця, вже квапився двірник. Тлустий, пишновусий, червона картоплина носа виглядала не частиною обличчя, а так, мов якийсь бешкетник зле пожартував, прилаштувавши її абияк в середину писка, коли той спав.

      – Ми до пана Сойки! – вигукнув Клим, потім похопився, привітався: – Доброго дня вам!

      – Пан Сойка не попереджав, – почулася поважна відповідь.

      Двірник навіть по-хазяйськи впер кулаки в боки, наче збираючись просто зараз прогнати непроханих гостей. Та головне – тримався, ніби вони справді намагаються зайти на його приватну територію.

      – Тобто він удома? – перепитав Кошовий, узявшись за браму.

      – То не має значення.

      – Слухай, земляче, я з Києва. Давній товариш пана Сойки! Він на мене чекає!

      Двірник знизав плечима. Не виглядало, що готовий міняти гнів на милість.

      – Пан Сойка – людина відома. Наш пан домовласник його поважає. Значить, його слово так само закон і для мене. А пан Геник мені не давав стосовно вас окремих розпоряджень.

      – Тьфу ти! Він удома чи його нема? – вигукнув Клим, відчуваючи черговий приплив розпачу, і тут же сам знайшов відповідь: – Удома, у себе! Де ж йому бути!

      – Звідки це ви знаєте? – підозріло поцікавився двірник.

      – Тут нічого спеціального знати не треба. Аби твого пана Геника не було вдома, ти б, земляче, не стояв тут таким цербером. Заходьте, шановні гості, цілуйте замок, раз кортить. А так ти не знаєш, що робити. Бо, схоже, пан Сойка велів казати – його нема і для кого. Чи інакше глянемо: він є не для всіх, і ти дістав чітку вказівку, кого пускати, а кого – ні. Хоча навряд чи ти маєш таке право – не пускати відвідувачів до пожильців, коли білий день. Висновок який, знаєш?

      Двірник, явно не очікуючи такої стрімкої словесної атаки, мовчки похитав великою кудлатою головою.

      – Заплатив за це тобі пан Сойка. Як кажуть у нас цигани, позолотив ручку. Нічого, не журися. Я скажу панові Генику: ти робив усе вірно, чесно й сумлінно. Мо’, він тобі ще підкине кілька крейцерів.

      Останнє припущення прозвучало так переконливо, що двірник уже не гарикався – відчинив браму, пустив гостей до парадного. Боковим зором Кошовий вловив його простягнуту, складену човником правицю, красномовно ляснув себе по кишенях. Візник же, котрий сунув слідом, на мить зупинився, витяг і поклав у човник власну монетку. Коли ж рушили, пробурчав Климові в спину:

      – Так само будете винні. Не платитиму ж я за вас кругом.

      – Розберемося! – відмахнувся Кошовий, в якого чомусь стрімко поліпшився настрій.

      Розташування сходів тут було для київського адвоката не дуже звичним.

      Пройшовши головний хід та оминувши його, Клим піднявся сходами на широку веранду з бильцями, котра відкривала вид на двір ізсередини й вела прямо до потрібних дверей. Уявивши, як воно – коли отак, серед ночі, повертаєшся п’яним, це ж в’язи можна легко скрутити, Клим нарешті дістався кінцевої мети.

      Видихнув.

      Замолотив