отроцтва перебиралися влітку на дачу.
Давно цього не робив, та навички не забулися.
Закручена тростина влучила в ціль – ноги Чубчика зашпорталися.
Він явно не очікував такого нападу. Заточився, утримався, не впав, та біг затримав.
Не надовго.
Та Климові вистачило, аби знову скоротити відстань між ними.
Львівський батяр, хоч як, виявився меткішим. Здається, ось він, простягни руку й хапай, але правиця Кошового все одно зловила лише липневе повітря. Чубчик пурхнув уперед іще швидше, спершу лавіруючи між перехожими, котрі ще не зрозуміли, що відбувається, – а потім і штовхаючи їх. Прагнучи, аби кожен наступний опинився в мисливця на шляху. Климові довелося так само відштовхувати людей від себе, через що в повітрі повисла густа суміш польської, єврейської та німецької лайок.
– Рятуйте! Рятуйте! Вбивають!
Це волав Чубчик, на бігу показуючи пальцем позад себе, і до Клима враз дійшло: на нього. Перехожі, чого доброго, почнуть ловити його гуртом, здадуть у поліцію, доведеться довго пояснювати все. А головне: наступного шансу вирахувати та вполювати крадіїв не матиме аж так скоро. Якщо матиме взагалі.
Усе стрімко промайнуло в Климовій голові. Ніби на підтвердження слів навперейми вже мчав, виставивши перед собою міцні довгі руки, розпашілий вусатий здоровань. Кошовому не хотілося саме зараз, за таких обставин, згадувати, як гімназистом боксував та пробував освоїти навички французької боротьби. Те й інше давалося не аж так добре, спортсмена з Клима не виходило. Але жодна наука не минає даремно.
Сам від себе не сподівався, коли зупинив небажаного противника прямим ударом у щелепу.
Здоровило не впав, зупинився, потираючи забите місце. Поки думав, чи далі гнатися за кривдником, Кошовий, наддавши, знову суттєво скоротив відстань між собою та Чубчиком. Той, знаючи місто, наче власну хату, пірнав у двори, кружляв вулицями, мотав Клима переходами. За інших обставин Кошовий напевне б уже відстав. Проте вперед вели затятість, завзятість і розуміння – треба використати той самий єдиний шанс.
Нарешті вибігли на Корзо.
Іншого шляху, мабуть, просто не було. Пізніше Клим зрозумів: якби чубатий батяр хотів заплутати його в інший спосіб, якби справді бачив у цій несподіваній пригоді реальну загрозу, а не справжню забаву – скинув би погоню значно швидше. Запетлявши інакше, пірнувши у львівські нетрі глибше. Натомість, розважаючись і не переймаючись наслідками, Чубчик перескочив трамвайну колію майже перед самим вагоном, так, аби відрізати себе від гонитви.
А тоді спритним і, схоже, звичним, напрацьованим рухом зачепився іззаду за зовнішній поручень, скочивши на підніжку.
Тримався правицею. Лівою стягнув картуза, махнув ним очманілому Климові. Наостанок, щоб зовсім закріпити перемогу, повернув убір на місце, натягнув щільніше за козирок, запхав два пальці в рота, зухвало свиснув. Здалося мало – гойднувшись так, як дозволяло положення, мотнув задом.
Чи Кошовому здалося – чи хтось із перехожих роззяв плескав у долоні.
Ніколи