.

Хочу почути те, задля чого витрачаю на вас час та гроші.

      – Я ще не бачила ані корони.

      Віко сіпнулося.

      Досить.

      – Припиніть негайно! – гаркнув він, тупнувши ногою. – Тримайте гонор при собі! Продавайте його разом із любощами! Я не з тих, кому таке подобається! Будете відповідати – матимете гонорар! Суму я визначу сам, вона залежить від цінності почутого від вас! Все! – Нога знову тупнула, тепер сильніше, навіть трошки забилася.

      Жінка розправила плечі, випнула груди, витримала гнів гостя на диво спокійно, хіба вираз обличчя невловимо помінявся, тінь презирства змінилася діловим інтересом.

      – Коли сварите мене, не забувайте нагадувати, хто я. Курва.

      – Ви не даєте про це забути ані на мить… Пані.

      Вона зітхнула, що цілком могло означати капітуляцію.

      – Запитуйте вже… пане.

      Клим перевів подих.

      – Отже, ви були подругою Анни, яку вбили тут, на Городоцькій. Газети, які ви старанно читаєте, назвали вашу коліжанку останньою жертвою Різника. Мене цікавить Анна.

      – Ми не дружили, – відрубала Пані. – Серед курвів не часто зустрінеш подруг. Клубок гаддя, ось як це зветься.

      – Але мені відомо, що між вами склалися приязні стосунки.

      – То інша справа. Познайомились у поліції, випадково опинилися на вокзалі в один день і час. Приїхали до Львова на заробітки перед святами.

      – З одного міста?

      – Я – зі Станіслава, вона – з Чернівців.

      – За що вас затримала поліція?

      – Не лише нас. Гребли всіх курвів. Не лише правдивих, навіть схожих із вигляду. Вже потім дізналися: котрась підпоїла та пограбувала депутата, і не абиякого, із самого Відня. Мав при собі, крім грошей, важливі папери, презенти дружині. Пішло все, навіть верхній одяг. Оклигав у дранті поруч саме з вокзалом. Ну й почалося.

      Ніби правду казала. Клим чув цю історію від Басі, звучала, мов непристойний анекдот.

      – То ви опинилися не в той час та не в тому місці.

      – Так. Довелося ночувати за ґратами. Але на ранок всіх відпустили. За той час ми познайомилися з Анною ближче. Вирішили поки триматися разом.

      – Чому?

      Пані по-кролячому пожувала губами.

      – Насправді то було моє рішення. Анна виявилася старшою. Я завжди тримаюся тих, хто бував у бувальцях. До того ж я у Львові вперше, Анна знала місцеві порядки.

      – Хіба вони якісь особливі?

      – У кожному місті є своя морока, – кивнула жінка. – Та вас же не це цікавить.

      Кошовий кивнув.

      – Гаразд, ближче до справ. Ви попервах наймали одне помешкання на двох, я правильно зрозумів?

      – Так. Кожна знала – то є тимчасово, ненадовго. Не дуже зручно: поки одна з клієнтом, інша гуляє. Хіба пан повезе кудись до себе. Сталося, як гадалося. Ми розійшлися, хоч не сварилися.

      Далі треба питати обережніше.

      – Наскільки відвертою була з вами Анна?

      – Яку відвертість пан має на увазі?

      – Чи розповідала про своє життя.

      – Наші історії, пане, майже однакові. Нема