сльозами ридає,
У своєї жінки вірної прощення благає…
І тоді князь великий бенкет зчиняє,
Увесь народ на нього скликає,
З радощів бенкетує-гуляє,
Своє любе подружжя, княгиню, уславляє…
Оповідання та повісті
Екзамен
Сьогодні великий день у Тополівській школі: у цей день має відбутися екзамен, а на йому повинен бути член ради шкільної. Тим-то у школі ще з учора все готується. І молодий, що тільки перший рік учителює, вчитель, і сторож Кирило Криворукий працюються з усієї сили. Ще вчора маненька хатка, що волость віддала у своєму будинкові на школу, хатка, завбільшки сорок квадратових аршин[28], почала чепуритися. Усі ями в земляній долівці[29] позасипувано, а потім сторож попримазував їх глиною і кожному школяреві прикро наказував, щоб вони, хлопці, якомога обережніше приторкалися своїми ногами до примазаних місцин:
– А то сяде та й товче чобітьми! Де б оберігатися, легенько ступати, а він товче. А ти за ним маж та рівняй! От уже приїде пан, то він вам дасть!
Тим часом учитель власноручно порався коло пообпадалих шпарун[30] на стінах та на грубі[31] і, закотивши рукава за лікті, щиро примазував рудою й білою глиною, зовсім незважаючи на те, що така праця анітрохи не відповідала його вчительським обов’язкам. Але що ж було робити, коли він ніяк не здолав домогтися, щоб громадський атаман дав йому мазильниць[32]?! Школярські парти, що стільки разів цієї зими заходжувались розсипатися під школярами, та й розсипалися навіть часом, ці парти позбивано тепер гвіздками й клинцями, і вони почали позирати якось навіть спишна; та це не перешкоджало сторожеві Кирилові подавати вчителеві до уваги, що коли вони, школярі, не побережуться, то «ота гемонська[33] задня парта коли б не обернулась, бо там ніяк не приладнаєш однієї ніжки». Та й учительському стільцеві, що якось випадком, мабуть, потрапив до школи, треба було лікаря, і вчитель довго працювався, силкуючись, щоб замість трьох було в його чотири ноги, як то повинно бути в кожного порядного стільця. Ще два стільці взято в батюшки і в волості[34] – про самого батюшку й про «члена».
Сьогодні й школярі поприходили, одягшись, мов по-празниковому: мало не на всіх були новіші свитки[35], а то й чумарки[36], босих не було.
Сторож востаннє витирав три вікна шкільної світлиці. Батюшка та вчитель розмовляли проміж себе і боялись за того або іншого школяра, що міг не здати екзамену.
Школярі й собі з запалом розмовляли.
– Чого ж він приїде, той пан? – допитувався маленький хлопчик, що тільки одну зиму походив до школи, у свого старшого товариша.
– А питатиметься, чи навчилися ми…
– А він який? Страшний?
– Та хіба ж я знаю: я й сам його не бачив. Спитайсь у Олексія Петровича.
– Олексію Петровичу, – озивається школяр до вчителя, – а він страшний?
– Хто?
– Та той пан, що приїде?
Учитель силкується впевнити, що страшного в «тому панові» нічого нема.
– А він не битиме? – не покида свого школяр.
– Та ні! Хто ж тут сміє битися? – дуже зважливо впевняє