його голос дієвий і його інтерес може досягти здійснення. Він сам є немов символ цієї влади; інтелектуальні рухи між репрезентантами різних владних груп символізують той перебіг, якого набрала б реальна боротьба, і то так, що переможений настільки точно покоряється їх результату, немовби він переміг у ній. Я пригадую, наприклад, перемовини між працівниками і працедавцями задля уникнення загрози страйку. Тут кожна партія зазвичай іде на поступки лишень до того пункту, до якого, згідно з її оцінкою сил, її змушував би страйк, що дійсно вибухає. Ultima ratio[25] уникають через те, що наперед схоплюють його результати в підсумовуючих уявленнях. Якби це представництво і вимір реальних сил завжди було напевно можливе завдяки самим лише уявленням, то взагалі можна було б позбавитися будь-якої боротьби. Та утопічна пропозиція – вирішувати майбутні війни за допомогою шахової партії між полководцями – настільки абсурдна через те, що кінець партії в шахи не дає жодної підстави для того, яким же був би кінець збройної війни, і, отже, не може справді успішно унаочнювати й представляти цього останнього; натомість, скажімо, військові навчання, в яких знайшли б повного символічного вираження все військо, всі шанси, увесь розум командування, за неможливого припущення їх відновлення, звісно, могли б робити зайвою фізичну боротьбу.
Багатство моментів – сил, субстанцій і подій, – з якими має працювати розвинуте життя, підштовхує до концентрації його у всеохопних символах, з якими відтепер рахуються люди; певно, що випливає той самий результат, що мав би місце, якби оперували з усім спектром одиничностей, тож цей результат одразу мав би чинність для цих одиничностей, до яких він застосовний. Це має ставати більш можливим у тій мірі, в якій кількісні відношення речей немов усамостійнюються. Поступальна диференціація нашого уявлення спричинює до того, що питання «скільки» зазнає певного психологічного відмежування від питання «що», хоч би як дивно це виглядало з логічного погляду. Насамперед і найуспішніше це відбувається в утворенні чисел, коли зі стількох-то багатьох речей видобувається «так багато» і «стільки» й усамостійнюється у властиві поняття. Що сталішими стають поняття за своїм якісним змістом, то більший інтерес спрямовується на їхні кількісні відношення, і, зрештою, ідеалом пізнавання вважають розчинення всіх якісних визначеностей дійсності у чисто кількісні. Це виокремлення і наголошення на кількості полегшує символічне поводження з речами: справді, позаяк змістовно найбільш відмінні речі все ж можуть узгоджуватися саме в кількісних аспектах, то такого роду відношення, визначеності, рухи однієї з речей спроможні передавати чинний саме для них образ іншій речі; найпростішими прикладами є, скажімо, фішки [Rechenmarken], що переконливо унаочнюють нам числові визначення довільних об’єктів, або ж віконний термометр, який у числах градусів показує нам певний ступінь очікуваних відчуттів тепла. Це уможливлення символів