стояли сльози.
«Ці очі, – подумав Фред. – У ці очі я колись закохався».
– Мам? Мамо, що таке?
– Нічого, – відповіла вона, і потім: – Мабуть, серце.
Похилившись, жінка дивилася на курку й зефірний десерт. З волосся спадала паста.
– Погляньте, що я наробила.
Арлін видала довге, гучне і хрипке зітхання. Фред її підхопив, та вона була заважка, тож ковзнула долі між його рук. Ще до того, як вона повалилася на бік, Фред помітив, що рум’янець уже сходить з її щік.
Оллі закричав і впав перед нею на коліна:
– Мам! Мам! Мамо! – і, поглянувши на батька: – Здається, вона не дихає!
Фред відштовхнув сина вбік.
– Набирай «дев’ять-один-один».
Не дивлячись, чим займається Оллі, Фред ковзнув рукою по товстій шиї дружини, намацуючи пульс. Пульс був, але нерівний, хаотичний: тук-тук, туктуктук, тук-тук-тук. Фред сів на неї верхи, ухопив правицею свій лівий зап’ясток і почав ритмічно тиснути дружині на груди. А чи правильно він це робить? Чи можна це взагалі назвати непрямим масажем серця? Він не знав, та коли Арлін розплющила очі, його власне серце мов стрибнуло вгору. Ось вона, вона повернулася.
«Це насправді не серцевий напад. Вона перенервувала, от і все. Знепритомніла. Здається, це називається синкопальним станом. Але, кохана, ми саджаємо тебе на дієту, а на день народження ти отримаєш один із тих браслетів, що вимірюють…»
– Непорядок влаштувала, – прошепотіла Арлін. – Вибачте.
– Не силуйся говорити.
Оллі стояв біля телефону, що висів у них на кухні на стіні, і говорив швидко й гучно, майже кричав. Диктував адресу. Казав, щоб не барилися.
– Вам знову доведеться прибирати у вітальні, – мовила Арлін. – Вибач, Фреде, вибач мені.
Перш ніж Фред устиг сказати, щоб вона мовчала й просто лежала, поки не полегшає, Арлін видала ще один глибокий рокотливий вдих. Під час видиху очі закотилися назад. Зчервонілі білки набубнявіли, а обличчя стало схоже на якусь посмертну маску із жахастика – маску, яку Фред потім намагатиметься стерти з пам’яті. Але так і не зуміє.
– Тату? Вони вже їдуть. З нею все гаразд?
Фред не відповів. Він був надто зайнятий тим недолугим масажем серця і жалкував, що не пішов на спеціальні курси – чому для цього в нього не знайшлося часу? Зараз він уже багато про що жалкував. Він би обміняв свою безсмертну душу на можливість повернути календар назуспіт, хоч на один мерзенний тиждень.
Натискай і відпускай. Натискай і відпускай.
«З тобою все буде добре, – звертався він до дружини. – З тобою все мусить бути добре. “Вибач” не може бути твоїм останнім словом на цьому світі. Я цього не дозволю».
Натискай і відпускай. Натискай і відпускай.
5
Марсі Мейтленд радо прийняла Ґрейс до себе в ліжко, щойно мала попросилася, але коли вона спитала Сару, чи та не хоче до них приєднатися, старша похитала головою.
– Гаразд, – сказала Марсі, – але як передумаєш – ми тут.
Минула