під тонкою тканиною невеличкий предмет і, сягнувши під неї рукою, дістав пігулки. Їхню назву Маріуш не знав, тож розгорнув інструкцію, щоб ознайомитись. Чоловік сів на ліжко та двічі перечитав інструкцію, намагаючись збагнути призначення ліків.
– Не може бути! – стиха промовив і зібгав папір у руці, стиснувши кулак, аж побіліли суглоби. – От сучка!
Пігулки були призначені для захисту від небажаної вагітності. Маріуш зрозумів, що Світлана його дурила, виманюючи гроші то на обстеження у престижній клініці, то на лікування безпліддя. Він їй вірив, а жінка просто його дурила.
«Так мені, дурневі, й треба!» – подумав він.
Маріуш узяв блістер з пігулками, викинув їх до відра для сміття. Він завжди шаленів від брехні, а тут… Його одурила людина, яка жила з ним ось уже п’ять років. Маріуш притлумлював непереборне бажання негайно зателефонувати Світлані й сказати, щоби вона сюди не поверталася, але він був не з тих, хто вирішує щось зопалу, а потім про це жалкує. Життя навчило його робити обережні кроки, щоб не помилитися, і Маріуш стримався. Він дістав із шафи пляшку коньяку, налив у склянку, залпом випив, але алкоголь не заспокоїв, навпаки – Світланина брехня почала дратувати дужче.
«Швидше б повернувся Славко», – подумав Маріуш і ще раз перехилив келих улюбленого напою.
Славиному поверненню Маріуш зрадів несказанно.
– Усе гаразд, босе! – доповів чоловік. – Літак відлетів разом із твоєю Світланою на борту.
– Вип’єш зі мною?
– Дякую, я ж за кермом.
Маріуш підійшов до великого панорамного вікна, задивився на незнайому пташку з зеленкуватими крильцями, яка присіла на гілку куща, сторожко огледілася і лише тоді, коли впевнилася у безпеці, стрибнула до потічка.
«Геть як я», – подумав Маріуш, – постійно оглядаюся, щоби переконатися у безпеці. – Знаєш, друже, що я зараз вирішив? – звернувся він до Слави.
– Скажеш, то знатиму, – відповів той, умощуючись у глибоке та зручне шкіряне крісло.
– Час нам відпочити. Скільки років ми з тобою гарували без відпусток і вихідних?
– Не зовсім так. Ми кілька разів брали з тобою по черзі днів по шість-сім відпустки, – уточнив чоловік.
– Та хіба ж то відпустки? То був невеликий перепочинок, аби мізки не закипіли, – усміхнувся Маріуш. – Тепер, коли відкрили третій автосалон, коли бізнес налагоджено, він дає непоганий прибуток, ми маємо законне право на відпочинок. Чи не так?
– Ми не можемо взяти відпустку водночас.
– Чому ні? Персонал пройшов перевірку часом, тож нехай вчиться працювати без нашого нагляду. Нехай відпрацьовують свою гарну зарплатню, а ми з тобою трохи передихнемо.
– Ти хочеш залишити свій бізнес без комерційного директора? – з усмішкою поцікавився Слава. – То, може, я взагалі зайвий?
– Друже! Не перекручуй! Ти знаєш, як я до тебе ставлюся і як ціную. Щойно згадав ту нашу першу зустріч. Ти пам’ятаєш, як усе було?
– Та нібито ще сповна розуму, – сказав чоловік. – Випадкова зустріч у ресторані. Зустріч, яка змінила моє життя.
– Життя