світили зі стелі, надавали йому жовтавого блиску. Усі присутні не зводили очей із Бланшара та його напарника, усі вигуки та свисти були адресовані виключно йому – але без моєї участі й готовності помститися за старі справи усе це виглядало абсолютно безглуздо.
– Бути частиною цього. Ось чого я хочу.
Кей похитала головою.
– Ви покинули бокс п’ять років тому. Тепер у вас зовсім інше життя.
Я зіщулився від раптово агресивного тону цієї жінки і пробурмотів:
– Та ваш хлопець такий само невдаха, як і я, та й ви самі колись були просто дівулею із банди, поки він вас не підібрав. Ви…
Кей Лейк перервала мене, розреготавшись.
– Ви що, читали про мене в газетах?
– Ні. А ви про мене читали?
– Так.
Мені не знайшлося чим на це відповісти.
– Чому Лі покинув бокс? Чому пішов у поліцію?
– Полювання на зловмисників дає йому відчуття порядку. У вас є дівчина?
– Я бережу себе для Ріти Гейворт. А ви до всіх копів клеїтеся, чи я якийсь особливий?
З натовпу пролунали крики. Я поглянув у той бік і побачив, як спаринг-партнер Бланшара впав на підлогу. Джонні Фоґель миттю піднявся на ринг і дістав у нього капу; у бідолаги з рота фонтаном бризнула кров. Я обернувся до Кей, вона зблідла й ховала обличчя в комір свого жакету.
– Завтра буде ще гірше, – сказав я. – Краще б вам залишитися вдома.
Кей здригнулася.
– Ні, це важливий момент для Лі.
– Він наказав вам прийти?
– Ні. Він ніколи би так не вчинив.
– Божечки, який вразливий.
Кей полізла в кишеню за сигаретами, потім підкурила.
– Ага, тільки в нього характер простіший за ваш.
Я відчув, як червонію.
– І ви завжди разом, так? У радості й печалі, і так далі?
– Ми стараємося.
– То чого ж ви тоді не одружитеся? Ці всі співмешканки – начальство цього не любить, і за нагоди вони йому це пригадають.
Кей випустила колечко диму, а потім поглянула на мене.
– Ми не можемо.
– Чому ні? Ви давно живете разом. Він заради вас покинув бокс. Він дозволяє вам фліртувати з іншими чоловіками. Як на мене, це був би чудовий союз.
У натовпі знову закричали. Кинувши погляд у їхній бік, я побачив, як Лі гамселить іншого бійця. Я мимоволі почав рахувати удари, звук яких віддавав луною по всьому залові. Але за кілька секунд зловив себе на цьому й зупинився. Кей кинула недопалок у бік рингу і сказала:
– Мені час іти. Щасти, Двайте.
Так мене називав лише мій старий.
– Ви не відповіли на моє питання.
– Ми не спимо разом, – відповіла вона й мені нічого не залишалося, окрім як провести її здивованим поглядом.
Я прокрутився тоді в спортзалі ще годину чи близько того. Ближче до вечора почали прибувати репортери й оператори, які прямували просто до рингу, де Бланшар роздавав удари своїм слухняним песикам. У мене з голови не йшли останні слова Кей, а також її