що закривала все вікно. Від кабінетів начальника Відділу судових приставів та окружного прокурора Барона Фіттса – його боса – нас відділяли двері із зернистого скла із табличкою на них: «ЗАСТУПНИК ОКРУЖНОГО ПРОКУРОРА ЕЛЛІС ЛОУ». Але від Відділу убивств, де було повно столів і стіни якого були обліплені звітами, фотороботами злочинців та найрізноманітнішими інструкціями, нас не відділяло нічого. На нашій території на більш побитому столі стояла табличка, на якій красувався напис «СЕРЖАНТ Л. БЛАНШАР». Себто, стіл навпроти був мій, і коли я сів на стілець, то уявив, як поруч із телефоном стоятиме дерев’яна табличка з іменем «ОФІЦЕР Д. В. БЛАЙХЕРТ».
Я був один на всьому шостому поверсі. Було лише трохи за сьому ранку, і я у свій перший день приперся так рано на роботу лише для того, аби насолодитися можливістю не носити уніформу. Капітан Горралл, з яким я розмовляв телефоном, попередив мене, що я повинен з’явитися на роботу на восьму ранку 17 листопада, і що день розпочинається із планерки, де зачитується звіт щодо всіх злочинів, скоєних за минулий тиждень, і що для всіх поліцейських та працівників кримінального відділу Окружної прокуратури це обов’язково. Потім Лі Бланшар та Елліс Лоу мали розповісти мені детальніше про роботу, і лише після цього я міг приступити до полювання на злочинців.
На шостому поверсі розташовувалися елітні відділи: тут розслідували вбивства, слідкували за моральним обличчям суспільства, шукали грабіжників та банківських шахраїв, крім того тут знаходилися Відділ судових приставів та Центральний відділ детективів. Це були володіння копів-профі й тих, хто хотіли щось довести, відтепер це був і мій дім. Я вдягнув найкращу свою спортивну куртку та штани, а в новенькій кобурі знаходився мій службовий револьвер. Кожен із працівників поліції завдячував мені особисто восьмивідсотковим зростанням своєї заробітної платні після вдалого голосування за п’яту поправку. Усе лише починалося. Я відчував, що готовий до всього.
За винятком повторного бою. О 7: 40 офіс почав наповнюватися поліцейськими, що бухтіли щось про похмілля, про ненависні понеділки і про новачка відділу – Бакі Блайхерта, легковаговика, який перетворився на справжнього монстра. Я зачаївся в себе за столом, поки не почув, як вони входять до зали зібрань. Коли галас затих, я підійшов до дверей із написом «КІМНАТА ДЛЯ ІНСТРУКТАЖУ ДЕТЕКТИВІВ». Коли я відчинив двері, мене зустріли оваціями.
Це були оплески у військовому стилі, близько сорока чоловіків піднялися зі своїх місць, в унісон плескаючи в долоні. Просто перед собою я побачив чорну дошку із написаним на ній крейдою: «8 %!!!» Поруч із дошкою стояли Лі Бланшар та якийсь блідий товстун із начальства. Я привітався із Містером Вогнем. Він посміхнувся у відповідь, товстун став за кафедру й постукав по ній кісточками пальців. Овації вщухли; усі розсілися по місцях. Я пройшов до стільця в кінці кімнати й також сів; товстун ще раз постукав по кафедрі, вимагаючи тиші.
– Офіцере Блайхерте, працівники Центрального відділу детективів, розслідування вбивств, злочинів проти моралі, банківських шахрайств і так далі, – промовив він. – Ви вже знайомі