з Матільдою, відтоді й шукав таку жінку, як вона. Йозефе, скажи мені правду, чисту правду. Якби Матільда була бідна, ти б одружився з нею?
– Зіґу, не зневажай мене за цю відповідь. Діло було чотирнадцять років тому, й відтоді часи змінилися. Ось тобі правда: тоді я мав зробити те, чого вимагав від мене батько.
Промовчавши, Фройд вийняв одну зі своїх дешевих сигар і запропонував її Броєру. Той, як завжди, відмовився.
Фройд закурив, а старший приятель не вгавав:
– Зіґу, в мене такі самі почуття, як і в тебе. Ти – це я. Колишній я – десять-одинадцять років тому. Коли Оппольцер[39], мій наставник у медицині, нагло помер від тифу, моя університетська кар’єра закінчилася так само раптово, так само жорстоко, як і твоя. Я теж вважав себе багатонадійним хлопцем і сподівався стати наступником Оппольцера. Так і мало б статися. Усі це знали. Ба, замість мене вибрали когось іншого – не єврея. І мене, як і тебе, змусили задовольнитися меншим.
– Тоді, Йозефе, ти мав би знати, яким невдахою я почуваюся. Це ж несправедливо! Подивися на кафедру медицини, на цю тварюку Нотнаґеля![40] Подивися на кафедру психіатрії – на Майнерта![41] Невже я менш здібний, ніж вони? Та я міг би здійснити великі відкриття!
– І ти здійсниш їх, Зіґу. Одинадцять років тому я перемістив свою лабораторію разом із голубами до себе додому й провадив далі дослідження. Так, відкриття можна звершити. Ти знайдеш на те спосіб. Але він не матиме нічого спільного з університетом. І ми обидва знаємо, що річ не тільки в грошах. З кожним днем антисеміти дедалі набридливіші. Ти читав статтю в сьогоднішньому ранковому випуску «Ноє фрає пресе» про братчиків-антисемітів, що вриваються на лекції й виволікають євреїв із аудиторій? Ці молодчики вже стали погрожувати, що зриватимуть усі заняття, які провадять професори-євреї. А чи заглядав ти у вчорашню «Пресе»? Чи бачив статтю про те, як у Галичині судили єврея, звинуваченого в ритуальному вбивстві християнської дитини? Судочинці всерйоз стверджували, що він потребував християнської крові на тісто для маци! Ти можеш у таке повірити? Маємо тисяча вісімсот вісімдесят другий рік, а цьому неподобству нема кінця-краю! Це печерні люди – дикуни, покриті тонесенькою поливою християнства. Тому-то в тебе як науковця немає майбутнього! Звичайно, сам Брюке відмежовується від таких забобонів, але хто знає, що там у нього в голові? Я знаю одне, і то твердо. У приватній розмові зі мною Брюке сказав, що зрештою антисемітизм зруйнує твою університетську кар’єру.
– Але ж моє призначення – це дослідницька робота, Йозефе. Я не такий здібний, як ти, до лікарської практики. Весь Відень знає про твою інтуїцію в діагностуванні. Я не маю такого хисту. До кінця своїх днів залишатимусь лікарчуком – Пегасом, запряженим до плуга!
– Зіґу, серед усіх моїх навичок немає такої, якої я не зміг би передати тобі.
Відкинувшись на спинку сидіння, Фройд сховався від світла свічки. Був радий темряві. Ніколи не бував він такий