раз наголошую: жінка не була зґвалтована.
– Хочу поговорити про давні травми, можливо, якісь рубці.
– Тобто?
Лікар помітно зацікавився.
– У нас уже є докази, що Софі Серейс знімалася в порнострічках із садомазохістським забарвленням. Тож ви нічого не зауважили?
– Ні.
– Жодних анальних тріщин, вагінальних розривів?
– Кажу ж вам: нічого не зауважив.
– І не проводили обстежень щодо хвороб, які передаються статевим шляхом?
Ескулап не витримав:
– Тіло різали, ламали, шматували, і ви ще хочете, аби я перевіряв, чи не хворіла жертва на хламідіоз? Ви що, знущаєтеся з мене?
– Дякую, лікарю.
Щойно Корсо опинився у кварталі Оборони, він знову пригадав перестрілку в Нантері. Двох убили недавно, а нині розпочато кориду з індусом. Насилля – ніби грип, якого важко позбутися.
Нескінченний тунель Оборони тягнувся попід західним передмістям. Немов потяг Євростар, який проносився під чорними хвилями його молодості. А тоді знову задзеленчав мобільний. Сток і Людо вже прибули на місце: переїзд розпочали. Обладнання мали перевезти на склад неподалік Берсі, де зазвичай БКР зберігала речі, вилучені під час обшуків. Там комп’ютерники з ПБК (Підрозділу боротьби з кіберзлочинністю) зануряться у вивчення експонатів музею жахів Ахтара Нура.
– А привід? – запитала Сток. – У чому його звинувачуємо?
– Передивись кілька фільмів і зараз усе второпаєш. Побачимося в 36-му за дві години.
Він виїхав з тунелю й потрапив на іншу планету. Тепер поліціянт просувався широким проспектом, на якому височіли гордовиті дерева, скляні будинки й пихаті вілли.
Корсо перетнув Сену, дорога D186 привела його прямо туди, куди він мав потрапити: на проспект Еміля Тібо. Зйомки відбувалися в будинку з дерев’яним каркасом, що ховався за суцільним парканом і переливчастими каштанами.
Аби не виділятися, Корсо вирішив відрекомендувати себе як друга Ахтара. Йому захотілося відчути дух «клубу», тишком наблизитися до Майка, себто Фройда.
Капловухий культурист відчинив йому ворота. Щойно він згадав Ахтара, на нього посипалися питання. Корсо вдався до хитрощів і описав ігри з перших серій, що їх запам’ятав, коли був у індійського гуру. Але враження не справив.
Тоді він вирішив перервати розмову, що більше скидалася на каверзне опитування, і запропонував зателефонувати самому Ахтарові.
– Звати тебе як? – запитав Хі-Мен[33].
– Корсо.
І той натиснув на екран. Пан або пропав: Корсо залишив мобільний індуса в новачків, які, мабуть, уже передали апарат його команді… Або він валявся десь на дні опечатаного мішка, і тоді ніхто не відгукнеться на дзвінок, або ж поліціянти тримали його в руках, але все одно треба було, щоб Ахтар стояв десь поблизу. В такому разі можна примусити підозрюваного говорити через гучномовець – під дулом пістолета…
Корсо почув сигнал, що відлунював у вухо цербера. Він розглядав логотип на його светрі «Лакост» – на м’язах культуриста щелепи крокодильчика ніби розтягнулися в усмішці.
Друге припущення виявилося