комусь там ще – уже й не знаю, що там тебе гризе зсередини. Але, Богу дякувати, кожний обирає свій шлях.
– Усе відбувалося не так, – пробурмотів він.
– Але в загальних рисах збігається?
До нього долинав аромат кави, й між стільцем і кутком дивана-ліжка він спостерігав за округлими литками господині та її кумедними капцями у формі пінгвінів.
– Гільзи не відповідають калібру Ламбера, – вела далі Бомпар. – Не знаю, чому я досі не забрала в тебе зброю, аби розставити всі крапки над «і».
А він – нічичирк. У такі хвилини краще проковтнути язика.
– Що тобі в голові перемкнуло, чому ти вліз у цю халепу? Я зі шкіри пнулася, щоб запхати тебе в Карний розшук, хотіла, аби ти нарешті жив, як усі люди, але ж ні, є речі, сильніші від тебе: вулиця, насилля, безлад.
– Я їм допоміг.
– Еге ж. Тобі просто пощастило: на тебе пожалілася тільки мати бідолахи, якого вбили з помпової рушниці, та ще й так, що всі це бачили. За тебе своїми боками відбуватимуть хлопці з Бригади боротьби зі злочинністю.
Корсо на мить знову пригадав підлітка, якому відірвало обличчя. Майже чув, як його мати репетує арабською в освітлену ніч: ‘Іібні! ‘Іібні! ‘Аін гу? ‘Аін гу?
– Стефане, – проказала вона лагідніше, – назви мені хоча б одну вагому причину, щоб я могла заплющити очі на всю цю історію.
– Мене найімовірніше позбавлять права опіки над Таде.
– Ти ніколи й не мав такого права, і якщо ти й далі так поводитимешся, тоді вже він сам ходитиме до тебе на цвинтар. Якщо дуже хочеться стріляти, вступай у RAID[39]. Лише не говори про батьківські обов’язки!
– Я отримав перші висновки від адвоката Емілії, – напосідав він. – Вони мене змішали з брудом, і тепер я злий.
– А чого ти сподівався?
– Таде не повинен лишатися з нею.
– Тоді розповідай усе, як воно є насправді. Вкажи на її недоліки. Збери на неї досьє. Ти коп чи хто, хай тобі грець!
Він уже міркував над цим: провести своє розслідування щодо колишньої. Стеження, прослуховування, затримання на місці злочину… Він знав, як до цього підійти, але це був меч двосічний: зловживання владою, політичне переслідування тощо. А головне – він знову стикався з дилемою, бо не хотів лишати слідів, про які згодом довідається Таде.
– Побачимо. Ти не могла б мені надати свідчення?
– Стосовно чого?
– Підтвердження того, що я зразковий батько.
– Звичайно. Я саме так і вважаю.
Схвальний відгук розтопив йому серце. Раптом у голові майнула думка, що документ, підписаний керівником Карного розшуку, може справити враження на суддю.
– Дякую.
– А зараз знайди мені того покидька, що спровадив на той світ танцівницю!
Він натиснув на відбій. А тоді до кімнати зайшла Міс Берет – чекала, напевно, що він завершить розмову (вона поважала його роботу). Дівчина принесла тацю з кавою та канапками.
Корсо обдарував її усмішкою, але підвівся й хутко одягнувся.
В голові сяйнула нова думка.
21
Корсо