уникнути аварії. Лише за останнє десятиліття дослідження показали, що наша здатність усвідомлено зосереджувати на чомусь свою увагу в мозку зовсім відокремлюється від здатності протидіяти відволікаючим речам, які намагаються захопити нашу увагу.
Ерл Міллер, нейробіолог з Массачусетського технологічного інституту, який у 2007 році керував дослідженням, результати якого були опубліковані в журналі «Сайнс», став одним з перших учених, які відкрили, що усвідомлена концентрація та мимовільна увага (тобто перемикання уваги на певне відволікання, що потрапило на очі) – не одне й те саме. Вони не керуються тією ж ділянкою мозку. Лорен Неергард у своєму інтерв’ю для «Асошіейтед прес», в якому вона звітувала про дослідження Міллера, яскраво це описала: «Наш мозок звертає увагу на ті чи інші речі чи об’єкти у два способи: “згори вниз”, або ж усвідомлена, цілеспрямована увага (наприклад, коли ви зосереджуєтеся на читанні) та “знизу вгору”, або ж рефлекторна увага на інформацію, що сприймається органами чуття (голосні звуки, яскраві кольори чи загрозливі хижаки). Аналогічно, існують різні рівні порушень уваги. Деяким людям важко сфокусуватися, іншим – відсіювати відволікання».
Міллер проводив свої дослідження на мавпах, використовуючи безболісні електроди, щоб виявити, як ці дві ключові ділянки мозку взаємодіяли, коли мозок примушували звертати увагу на якісь явища. Спочатку мавп тренували проходити тести з привертання уваги на відеоекранах, а потім змушували по черзі концентруватися на чомусь та справлятися з відволіканнями. Тим часом Міллер і його команда могли виявити, в яких саме ділянках мозку підвищувалася активність залежно від того, що мавпи намагалися зробити. Коли мавпа за власним бажанням концентрувала увагу на чомусь (скажімо, брала з підлоги червоний прямокутник, який нічим не відрізнявся від інших, що лежали поряд з ним), Міллер помічав, що активізувався нервовий центр її мозку, котрий відповідає за виконавчі функції. Це «старша» ділянка мозку, яка обробляє складні розумові процеси. Ми використовуємо нашу виконавчу функцію для здійснення таких завдань, як-от планування, організація, розробка стратегій, звертання уваги та утримання в пам’яті деталей, а також управління часом та простором (завдання, що характеризують складність мислення, яке спостерігається тільки в приматів). Але коли мавпячу увагу щось відволікало, її мозок починав сигналізувати з іншої ділянки, що розташована позаду та має назву «тім’яна кора». Потім Міллер помітив електронну активність в обох ділянках, що резонували разом, передаючи сигнали одна одній. Але їхні індивідуальні частоти були не однаковими, що дозволяло припустити, що «інтенсивність» кожного сигналу була різною. Виявилося, що підтримування уваги та концентрації спричиняє низькочастотну нейронну активність, тоді як раптові відволікання долучають більш високі частоти. Дебра Бебкок, нейролог Національного інституту охорони здоров’я США, зазначила, що дослідження Міллера вперше звернули