півострова (приблизно на середині «халяви»). Чи то південніше їм було некомфортно (спекотно, засоби господарювання не відповідали клімату), чи то опір місцевих племен виявився занадто енергійним, у чому їм важко дорікнути. Щоправда, частина з них приєдналася до гульні, яка тривала в Східному Середземномор’ї, і через це потрапила до єгипетських списків підступних варварів під назвою «шекелеш». З часом вони все ж таки осіли на сході Сицилії, а їхня італійська назва – сикули – дала сучасну назву острову.
Два племені, що залишилися, – латини і фаліски – розташувалися в басейні відносно великої, як на тутешні мірки, ріки Тибр в області, яка мала назву Лацій, або Латинія («земля латинів»). Їхні тридцять міст… ну, не сказати міст – містечок, які складалися з кількох десятків будинків, утворили Латинську лігу, а їхнім релігійним центром став… Гадаєте, Рим? Боже збав – Альба-Лонга[10].
Італіки другої хвилі не були однорідним племенем, і їхнє просування явно було не одномоментним. Ці скотарі й носії технологій обробки заліза сформували декілька культур із доволі виразними відмінностями. На північ від Лація розташовувалася культура Вілланова, на північному сході півострова, у нижній течії ріки По, оселилися венети[11], південніше, уздовж Адріатичного узбережжя, – умбри, ще південніше – оски[12]. Ще південніше так само жили нащадки давніх переселенців – «балканців» (I٢a), «середземноморців» (E١b١b١a١b١) і «мінойців» (J٢).
До речі, тоді ж (близько 1200–1150 рр. до н. е.), чи то в пошуках нових торговельних шляхів на захід, чи то намагаючись сховатися від нашестя «народів моря», фінікійці заснували низку торговельних факторій на північноафриканському узбережжі. Одна з них невдовзі перетворилася на місто Утіка («Старе місто»), а за декілька століть сусідня з ним факторія перетворилася на не менш значний центр, чия назва перекладалася як «Нове місто», – Qart-hodašt (Карт-хадаш), Carthāgō, тобто Карфаген.
Глава друга
НІ, ВОНИ – НЕ РУССЬКІ
Про велику й малу батьківщину, Лігу нациків і символіку крісла за віддалених часів
І з’явились варяги. Там такенні хлоп’ята…
За версту перегаром і мат-перемат…
Середземноморська цивілізація з неймовірними труднощами заліковувала рани, що були отримані в ході «катастрофи бронзової доби». Єгипет дедалі більше замикався у власних кордонах, не бажаючи ані втручатися в справи сусідів, ані підпускати їх до себе. Юдейсько-ізраїльське царство часів Саула, Давида й Соломона розпалося, і Левант знову став ареною нескінченних війн між володарями на годину. У Месопотамії твердошиїх ассирійців замінило Нововавилонське царство з його знаними з Біблії Навуходоносором і Валтасаром, а тих – Перська держава.
Та зараз ідеться не про них.
На просторах Середземномор’я у фінікійців, котрі після загибелі мінойського Криту й послаблення