у тебе.
– Звідки ти знаєш?
– Я не вірю в кохання.
– Це не релігія, – каже він. – Любов існує, віриш ти в це чи ні.
– О, справді? Можеш довести?
– Любовні пісні. Поезія. Інститут шлюбу.
– Припини. Слова на папері. Чи можеш ти застосувати до кохання науковий метод? Чи можеш вивчити його, виміряти, поставити на ньому експеримент і повторити його знову? Ні. А відрізати шматок, зафарбувати й вивчити під мікроскопом? Ні. Ти можеш виростити його в чашці Петрі або встановити послідовність його генів?
– Ні, – говорить він, копіюючи мій голос, і сміється.
Я теж не стримуюся. Іноді я сприймаю себе занадто серйозно.
Він знімає ложкою піну з кави і кладе до рота.
– Ти кажеш, що це лише слова на папері, але ти маєш визнати, що всі ті люди щось відчувають.
Я киваю.
– Щось тимчасове, що взагалі не можна виміряти. Люди просто хочуть вірити. В іншому випадку їм доведеться визнати, що життя – це лише випадкова послідовність доброго і поганого, що відбувається, поки одного дня не помираєш. Невже тебе влаштовує віра в те, що у життя немає сенсу?
– А який у мене вибір? Таке життя.
Ще одна ложка пінки і сміх.
– Отже, для тебе не існує долі, фатуму і призначення?
– Я ж не дурепа, – відповідаю я, точно задоволена собою більше, ніж мала би бути.
Він послаблює краватку й відкидається на стільці. З його хвостика вибивається пасмо, і я спостерігаю, як він заправляє його за вухо. Замість того, щоб відштовхнути, мій нігілізм лише розважає його. Здається, він розвеселився.
– Гадаю, я ніколи не зустрічав когось, хто настільки мило помиляється, – каже він, наче я – якась рідкісна річ.
– І ти вважаєш це привабливим? – питаю я.
– Я вважаю це цікавим, – відповідає він.
Я роззираюся навколо. Кав’ярня якимось чином наповнилася людьми, а я й не помітила. Відвідувачі вишикувалися біля бару, чекаючи на свої замовлення. У динаміку грає пісня «Yellow Ledbetter» гурту Pearl Jam – ще один мій улюблений гранж-гурт 90-х. Я нічого не можу вдіяти й заплющую очі, аби послухати, як Едді Веддер невиразно співає приспів.
Розплющивши очі, я бачу, що Деніел дивиться на мене. Він нахиляється вперед, і його стілець знову стає на чотири ніжки.
– А якби я сказав, що змушу тебе закохатися у мене з наукової позиції?
– Я б посміялася, – відповідаю я. – Ще й як.
Мультивсесвіт
Одне з можливих розв’язань парадокса убитого дідуся – теорія мультивсесвіту, яку висунув Г’ю Еверетт. Згідно з нею, в альтернативному всесвіті існують різні версії нашого минулого і майбутнього.
У мить кожної події на квантовому рівні поточний усесвіт розпадається на численні всесвіти. Це означає, що тієї миті, коли ви робите певний вибір, у нескінченних інших усесвітах ви робите інший вибір.
Теорія чудово розв’язує парадокс убитого дідуся, допускаючи існування різних усесвітів, у яких можливі будь-які варіанти.
Таким