відбувається її зміщення? – спитав я.
– Через енергетичні потоки. Припливи енергії, породженої зовні й усередині нашої енергетичної форми. Зазвичай це непередбачувані потоки, можна сказати, спонтанні, але в магів ці потоки дуже прогнозовані й підкоряються магічному наміру.
– Ви особисто відчуваєте ці потоки?
– Кожен маг їх відчуває. Кожна людина відчуває, якщо вже на те пішло, от тільки пересічна людина надто заклопотана власними цілями, щоб звертати увагу на подібні відчуття.
– На що схоже відчуття цих потоків?
– На легкий дискомфорт, неясне почуття смутку, за яким одразу слідує ейфорія. Оскільки ані смуток, ані ейфорія не мають пояснюваної причини, ми ніколи не розглядаємо їх як імовірний наступ невідомого – радше як непоясниму безпричинну похмурість.
– Що стається, коли точка збирання переноситься за межі енергетичної форми? Вона висить зовні? Чи приєднана до світної кулі?
– Вона розсуває контури енергетичної форми, не порушуючи її енергетичних кордонів.
Дон Хуан пояснив, що кінцевим результатом руху точки збирання є цілковита зміна форми людської істоти. Замість кулі чи яйця вона стає чимось подібним до люльки для паління. Кінець стрижня – це точка збирання, а чаша люльки – те, що лишилося від світної кулі. Якщо точка збирання продовжує рух, настає мить, коли світна куля перетворюється на тонку лінію енергії.
Дон Хуан продовжив пояснювати, що прадавні маги були єдиними, хто здійснив цей подвиг трансформації енергетичної форми. І я спитав його, чи у своїй новій енергетичній формі ті маги й далі були людьми.
– Звісно, вони й далі були людьми, – сказав він. – Але, гадаю, ти хочеш знати, чи вони й далі були людьми розсудливими, гідними довіри. Ну, не зовсім.
– Чим вони відрізнялися?
– Своїми турботами. Людські прагнення й клопоти не мали для них жодного значення. Також вони остаточно набули нової зовнішності.
– Хочете сказати, що вони були не схожі на людей?
– Дуже важко розповісти, що до чого було в тих магів. Вони безумовно мали людський вигляд. На кого ще вони мали бути схожі? Проте то був не зовсім той вигляд, на який могли б сподіватися ти чи я. І все ж, якби ти наполіг, щоб я розповів, чим вони відрізнялися, я ходив би колами, як собака в погоні за власним хвостом.
– Ви коли-небудь зустрічали когось із цих людей, доне Хуане?
– Так, зустрічав одного.
– Який він був на вигляд?
– Щодо зовнішності, він мав вигляд звичайнісінької людини. Однак його поведінка була незвичайною.
– В якому сенсі незвичайною?
– Можу лише сказати тобі, що поведінка мага, якого я зустрічав – це щось, що кидає виклик уяві. Але казати, що справа суто в поведінці, було б хибно. Таке дійсно треба побачити, щоб оцінити.
– Усі ті маги були як той, кого ви зустріли?
– Звісно, ні. Не знаю, якими були інші, хіба що через розповіді магів, які