власним коштом, дуже ласий шматок, який мусить належати Московії для її зміцнення.
– Що ви мовчите?! – гримнув Олексій. – Мені нічим оплачувати військо!
Бояри перезирнулися. А потім Ілля Милославський неквапно заговорив:
– Я можу лише порадити пресвітлому государеві наказати всім, хто має добрі срібні копійки чи рублі, обміняти їх у Приказі Великої казни на мідні за встановленою твоєю величністю ціною. Звичайно ж, меншою, ніж потрібно. Або підвищити податки. Але в жодному разі не відмовлятися від мудрого рішення про карбування мідних грошей.
– Мабуть, твоя правда, – погодився Олексій після деяких роздумів. – Так і зроблю.
Морозов підмітив, що тесть зітхнув з полегшенням. Борис усміхнувся. З деякого часу йому доносили, що грошові майстри почали різко багатіти. Не треба великого розуму мати, щоб уторопати, що й майстри, і приставлені до них наглядачі привозили на Грошовий двір мідь, з якої карбували монети для себе. «Отже, мій тесть покриває цих злодіїв![19] – зрозумів боярин, бо нагляд у цій справі був доручений Милославському. – Ось чому він так хоче зберегти карбування мідяків!» Проте промовчав: усе-таки тесть!
– Але що робити з Малою Руссю? – запитав Олексій. – Мені б не хотілося великої війни через неї із сусідами, але я не можу віддати її Польщі!
– Твоїй величності не варто забувати про приниження, якого завдали тобі ляхи, вимагаючи прийняти католицтво в обмін на польську корону. А покарати їх ти можеш лише руками козаків, – несподівано мовив князь Черкаський.
Узагалі князь був сином кабардинського князя Кудента й колись мав ім’я Урускан. Його батько, шукаючи захисту в Московії від смути на власній батьківщині, став вірним царським холопом. А тепер син, прийнявши православ’я, наслідував батька та став Яковом Кудентовичем. Проте холопство в Олексія щедро окупалося: Черкаський отримав боярський чин і став найближчим радником царя.
– Щоб прихилити черкасів на свій бік, – знову заговорив Яків, бо цар прихильно на нього подивився, – твоїй величності варто запропонувати тим холопам такі самі умови угоди, які запропонували ляхи. Вони щиро віддані православ’ю, тож відкинуть латинство, бо в Малій Русі чимало черкасів, які віддані тобі через твою щиру побожність та чисту віру в Господа Бога нашого. Головний козир твоєї величності – віра. Наскільки мені відомо, частина черкасів обрала собі гетьманом Безпалого. Але після походів Шереметєва та Ромодановського з’явилося чимало незадоволених їхніми звірствами. Тож задля запобігання великій війні варто піти на поступки…
– Та що ти таке кажеш?! – викрикнув Ілля Милославський. – Які можуть бути поступки Івашці?
– Не перебивай! – суворо осмикнув тестя Олексій.
– Яків Кудентович мудро радить, – несподівано подав голос Алмаз. – Якщо твоя величність запропонує таку саму угоду, як і ляхи, то більшість черкасів охоче піде на це через православ’я.
– А якщо та угода містить такі пункти, які