й тільки тоді вирішувати.
Жінки виконують свої обов’язки без відмов чи протестів, агресивний же стиль поведінки відкидають, адже бояться втратити приязнь оточення. Паростки агресії одразу ж скеровують на себе або на довкілля. Мати, яка сердиться через своє немовля, намагається проявляти особливу турботу, бо ж «добра мама злою не буває». Вона картає себе відчуттям провини й не наважується висловити обурення цьому безпорадному творінню. Наслідок: агресія йде всередину або ж внутрішнє невдоволення нагадує про себе в якійсь іншій ситуації.
Жінки частіше страждають від мігрені та депресії, ніж чоловіки. Вони почуваються знесиленими, втомленими, безрадісними. Якраз за такими стражданнями і приховується накопичена агресія.
Коли жіноча злість виступає назовні, то лише в непрямий, обережний спосіб. Жінок, які атакують зі сховку, називають стервозними. Швидкий, відчутний укус, а тоді – назад у сховок. Нерідко ревниві чи заздрісні жінки приховують свою лють, аж поки раптом нестримно вибухають, неначе вулкан. Несподіваними такі вибухи не назвеш, адже в принципі кожен знає, що все придушене колись виявиться у певній формі. Причина часто незначна – дрібничка, яка й стане останньою краплею, що змусить бочку переливатися. Бірґіт повернулася на роботу після трьох років так званої сімейної відпустки, яку можна було вважати чим завгодно, але точно не відпусткою, і тим паче не відпочинком для сім’ї. Вона ні в чому не обмежувала свого партнера, тож він зміг спокійно завершити навчання на хімічному факультеті. Близнята Анна та Ліза прийшли на світ у не зовсім підхожий момент.
Спершу Бірґіт продовжувала працювати на повну, але надія на те, що Ґергард зможе поєднувати навчання й догляд за дітьми, швидко зникла. Тому жінка покинула посаду директорки лабораторії, проте повністю піти з роботи не могла (бо хоч хтось у сім’ї мав заробляти гроші). Власних доходів у Ґергарда не було, тому вона перейшла на нічні зміни, а вдень брала на себе дім та дітей.
Певний час із цим не було проблем, та все ж суперечки виникали знову і знову. Грошей не вистачало, Бірґіт виснажувалася, а Ґергарда охоплював страх перед іспитами. Коли йому треба було перепочити від зубріння, він грав у сквош або виходив кудись із друзями. Бірґіт сердилася, але сама собі видавалася надто прискіпливою. Як-не-як, у нього ж іспити на носі, йому теж треба відпочити. І знову вона відмовлялася від власних побажань, навіть часу на подруг у неї не залишилося, та й загалом більше не мала вільного часу, особливо для відвертих, глибоких розмов. Нарешті Ґергард завершив навчання. Хоч він поки що не знайшов робот, але жінка могла вийти на повну ставку, та ще й на денну зміну. Нічними чергуваннями вона була вже сита по горло. Він міг узяти на себе домашні клопоти, аж поки не знайде підхожу роботу, а близнята тепер ходили до дитячого садка. Бірґіт дуже тішилася роботою, надто раділа через те, що попрощалася з хатніми справами.
Однак уже за кілька днів стало зрозуміло, що Ґергард