побутову електроніку, оті бульбашки так приємно намацувати пальцями і плющити, поки вони гучно не луснуть.
Я дивився, як заворожений. Старенька розгорнула згорток, всередині виявився ще один – зі звичайної паперової серветки. А всередині того згортка була цибулина – дуже велика і темна, схожа на куряче серце зі старої бронзи.
– Це тобі, – сказала стара. – У магазині воно коштує…
І назвала суму, яка чверть години тому приголомшила мене.
– У мене немає, – сказав я машинально.
Старенька посміхнулася, і я побачив, що, всупереч сподіванням, всі зуби у неї на місці. Що вони жовті й великі, як у коняки.
– Це тобі подарунок, – сказала вона і спритно сунула пакуночок мені у долоню.
Зрозуміло, я не повірив старій. Однак у тому, щоб посадити дарунок, себто цибулину, в землю, не бачив ніякої шкоди. Може, виросте щось путнє, а якщо вилізе якийсь бур’ян – ніхто не сміятиметься над моєю довірливістю.
Вільних горщиків і ящиків у мене було вдосталь. Я приніс землі з палісадника, розбавив її піском і за всіма правилами посадив цибулину.
У неділю ми з батьками смажили шашлики у лісі. У понеділок була контрольна; у вівторок мені притягли нову касету з «металевою» музикою, і я, надягнувши навушники, довго насолоджувався, лежачи на дивані, чиїмось ревінням і конвульсіями.
У середу я раптом виявив, що цибулина старої вже проросла. Паросток був жорсткий, упевнений, фіолетового кольору. Я зрадів.
Настав травень; у повітрі чітко пахло канікулами, а контрольні – четвертні, підсумкові, річні – падали одна за одною. Я трошки відволікся від музики і квітництва, а паросток тим часом ліз і ліз, випускав листя, воно було чудової рваної форми і прекрасного пурпурового кольору. Мені здавалося, що я от-от побачу рослину, що свого часу виявилася мені не по кишені.
У квітковий магазин я зайшов відтоді лише раз чи два. Продавець упізнав мене; знайомої бабусі на розі не було.
Нарешті квітка викинула бутон – чорний, як сажа. Зовнішній бік пелюсток був покритий ніжним велюровим пушком. Я ходив довкола нього, ніби кіт навколо відерця зі сметаною.
На той час шкільна чверть, а з нею і навчальний рік, підійшли майже до завершення. У класі жваво обговорювали плани на літо; ми з батьками збиралися в липні на море. Уже можна було купатися в річці, ми з пацанами часто бігали після уроків на пляж – освіжитися потай від батьків…
Бутон на квітці старої ніби дражнив мене. Ніяк не хотів розкриватися. Я вже готовий був чепірити його ножем – хоч на мить – і подивитися, що там всередині. Якого він хоча б кольору. Була б це звичайна квітка – я так і зробив би, але це була унікальна в своєму роді рослина, і я боявся її пошкодити.
У день останнього дзвінка ми з хлопцями допізна ганяли у футбола на шкільному стадіоні. Коли я повернувся, мама трохи мене насварила, а я злегка образився і для більшого увиразнення цієї образи вирішив замкнутися у себе в кімнаті. Оскільки ж спати не хотілося, почав гортати