на території Речі Посполитої, зокрема і в Галичині. Одна з гілочок цього роду одержала у ХІХ столітті графський титул. Переважна частина роду Лосів вважала своїм предком сенатора часів Польського королівства. Як стверджує український краєзнавець і геральдист Євген Чернецький, «частина роду Лосів осіла на Волині, що була на території Російської імперії»12, тому цілком можливо, що батько Людмили, відставний генерал російської армії Ян Лось, належав до волинської гілки родини Лосів. Він дуже пишався тим, що був героєм Плевни – хоробро боровся як доброволець російської армії за визволення слов’ян від турецької неволі. Цей вояк-герой захоплювався «переможною й могутньою Росією». Погляди й уподобання батька повністю поділяла донька Людмила, яка вважала за «рівноцінний» Росії край тільки Францію. Іспанію не любила, не знала ні її справжньої історії, ні культури, тому зразу ж заборонила вживати імена Кармен, Естрельїта – веліла дівчину називати Ноель, бо це наймення, вважала вона, принаймні французьке.
Гордий, непокірний характер вільнолюбної іспанки дратував графиню Людмилу, тож вона вирішує якнайшвидше видати її заміж. А для того, щоб вибрати достойного, а головне – багатого жениха, треба Ноель вивести у світ. Графині здавалося, що тільки Інститут благородних дівчат здатний підготувати цю «середньовічну монастирку» до світського життя, куди вона й запровадила її на рік. Ноель змушена була перед складанням вступних іспитів до цього інституту вивчити російську мову, налаштуватися на виживання в нудній, регламентованій, із жорсткою дисципліною атмосфері, в якій їй доведеться навчатися «манер», «доброї поведінки» та «мистецтва обертатися в товаристві собі рівних»…
Під впливом графині Людмили юна іспанка вивчає чеську мову, історію, літературу, з батьком спілкується польською мовою, із прислугою та киянами намагається розмовляти українською. Продовжує захоплюватися музикою, співом – уроки їй дає сам Микола Лисенко. Славетний український композитор захоплений обдаруванням юної іспанки і дарує їй на пам’ять музичну мініатюру «Зоря з місяцем» із написом «Моїй учениці». Згодом Наталена Королева детально опише всі перипетії свого перебування в Києві та Санкт-Петербурзі в «життєписі сучасниці» – «Без коріння».
А мачуха тим часом підшукує їй жениха. Знаходить аж двох. Ще одного, сина дядька Ноель із португальського роду Фернандо-Енріко де Кастро, знаходить батько. Дівчина зі сміхом відкидає його намагання породичатися… з братом, хай і двоюрідним. Не погоджується і на двох наступних «претендентів». Живе надією повернутися на батьківщину – до Іспанії, з нетерпінням чекає листів від дядька Еугеніо, але мачуха їх перехоплює.
Переїздом всієї родини на зиму до Санкт-Петербурга енергійна графиня Людмила мала найважливішу, на її думку, мету: ввести Естрельїту в блискучий світ придворного життя, показати пасербицю столичним кавалерам на балах, світських прийомах, у театрах… Адже обраний