Інді кудись переставляла ноутбук. Рута почекала, поки сестра вмоститься, і лише після того приглушено почала:
– Привіт. Як справи?
Інді була в гуртожитку. Рута чула голоси її співмешканок, десь негучно грала музика.
– Викладачка з фармакології вирішила, що нікому не ставитиме автомат, тому я ще на тиждень затримуюся в Тернополі. А так усе чудово.
– А, ну ок.
Рута ледве ворушила язиком, й Інді насторожилася.
– Ти чого так шепчеш?
Рута промовисто повела очима на двері своєї кімнати, потім поглянула на сестру.
– Є розмова.
Інді кивнула. Безтурботний вираз злетів з її лиця. Вона шикнула на подруг, загребла зі столу навушники, вставила їх у вуха та під’єднала дріт до ноута.
– Кажи.
На Рутиному обличчі майнула стурбована усмішка.
– Зі мною щось не так.
– Що саме?
– Із животом.
Дівчина інстинктивно поклала долоню на нижню частину живота.
– Що конкретно?
– Не знаю… Важкість унизу. Болить, коли сиджу. Коли ходжу, майже не відчуваю, але сидячи – завжди. І щодня гіршає. І апетиту зовсім немає. І щоранку нудить…
Сестрині брови зійшлися на переніссі.
– Здуття?
– Так, – покивала Рута. – Постійно. Хоч я майже нічого не їм. Не можу дивитися на їжу.
– Мала, – Інді повільно підняла та опустила плечі, – я не поставлю діагноз по Вайберу. Я взагалі ще не лікар.
Попри зауваження, подруги Індії не затихали, і розмова із сестрою тривала на тлі їхнього нерозбірливого гомону. Збагнувши, що обрала не найкращий час, Рута відвела розчарований погляд від екрана, якусь хвилину понуро тупилась у свої пальці, а тоді нарешті зважилася:
– У мене затримка.
Інді посерйознішала.
– Скільки?
– Ну, вже десь тиждень. Трохи більше як тиждень.
– Це не страшно, – замислено протягнула сестра. – Тобто тиждень – ще не страшно.
Рута подумала: це тобі не страшно, проте вголос вирішила цього не говорити. Якось нечемно й недоречно.
– Але…
– Що?
– Ця важкість…
– Що крім неї? Яке загальне самопочуття?
– Втомлена, – ніби на підтвердження Рута зітхнула. – Постійно спати хочу. Такого ще не було. Таке враження, наче я досі відходжу від тієї п’янки. Третій тиждень уже…
– Може, ти вагітна?
Рута чмихнула.
– Чого пирхаєш? – Інді говорила напівжартома, навіть спробувала всміхнутися, але голос чомусь прозвучав неспокійно. – Симптоми збігаються.
Рута мотнула головою:
– Припини. Мені реально хріново.
– Ти подумай: твій Лара часом не того… не перестарався?
– Я не спала з ним, – сердито обірвала її Рута.
– А цей… баскетболіст?
– Костя?
– Ага.
Наприкінці минулого та якийсь час на початку цього року Рута зустрічалася з Костею Луциком на прізвисько Костелло,