було, що він добровільно вирішив залишитися зі мною – не полоненим, не рабом, а другом.
Того ж дня ми вперше разом скакали з ним безкраїми просторами прерій. Боже, яка це була скачка! Скочивши на широку спину білосніжного мустанга, я взявся за його прекрасну гриву, і він полинув, мов стріла, аж вітер засвистів мені у вухах. Повз нас із неймовірною швидкістю проносилися дерева, струмки, пагорби і долини – здавалося, у чудового коня виросли крила – так він летів у повітрі, не торкаючись землі, ніби показував мені свої володіння.
Та ось ми наблизилися до табору сіу.
Спокійно, з гордо піднесеною головою, кінь підійшов до людського житла. Це було неймовірно й здавалося справжнім дивом. Індіанці аж підстрибували з радощів.
Великий сахем7 племені Мога-ті-Ассах підійшов до мене й урочисто мовив:
«Відтепер твоє життя священне для кожного воїна мого племені. Тобою опікується сам Маніту8, і тепер ти мій син. Я присягнувся перед лицем “воріт першої людини”, що тому, хто приведе мені білого коня прерій, я віддам за дружину свою доньку. Ялла твоя, бери».
– І віддав тобі за жінку якусь бридку, брудну й закустрану червоношкіру почвару? – посміхаючись, спитав агент.
– О ні! – жваво заперечив полковник. – Ялла була справжньою красунею навіть за європейськими мірками, і коли б не бронзовий колір шкіри, то її б не можна було відрізнити від жінок нашої раси. Та все ж вона була індіанкою. Справжня донька свого племені, вона мала дику, неприборкану, жорстоку, нещадну вдачу, властиву представникам сіу, – найкровожернішого індіанського племені. Іноді мені здавалося, що я одружився не з жінкою, а зі справжнім породженням пекла – такою мстивою, жорстокою і дикою була Ялла. Вона палала до мене якоюсь неприборканою пристрастю, це було справжнє шаленство, яке спалювало нас обох. На зміну шаленій пристрасті дуже скоро прийшло взаємне роздратування і непорозуміння. Не розповідатиму, що нам із нею довелося пережити; скажу лише, що однієї глупої ночі я скочив верхи на свого білосніжного коня і помчав геть із табору сіу.
Я навіть не знаю, чи хтось гнався за мною: мій вірний кінь ніс мене, мов на крилах.
Діставшись до своїх, я поступово почав забувати пережите: і гонитва в преріях, і місяці подружжя з Яллою тепер здавалися мені просто страшним сном. Коли почалася війна з Мексикою, я вирушив туди добровольцем – воювати за батьківщину. У Сонорі9 я зустрів молоду, вродливу мексиканку, яка стала моєю дружиною, і нарешті знайшов своє щастя. На землях, що їх моя дружина отримала як посаг, я збудував велику асьєнду, про яку ти знаєш.
– А що ж Ялла? Чи доводилось відтоді щось чути про неї?
– Почекай. Ішли роки. Я виховував двох дітей, Джорджа і Мері, які рано залишилися без матері. Життя, яке я цілком присвятив дітям, минало, можна сказати, без особливих тривог. Аж раптом одного разу на огорожі садиби мої робітники знайшли індіанські