Радянського Союзу до Міжнародного валютного фонду (МВФ), бо фонд міг би простягти радянській економіці руку фінансової допомоги. У Лондоні Горбачов заперечував прямий зв’язок між підписанням договору про СНО і проханням про вступ СРСР до МВФ та наданням американської фінансової допомоги, щоб не створювати враження, що він готовий проміняти стратегічні інтереси своєї держави на грошові знаки США. У Москві ж, озвучуючи фінансові очікування, він був набагато відвертіший.
– У присутності делегації я ще раз звертаюся до президента з проханням доручити їм розгляд питання про членство [СРСР] в МВФ, – сказав Горбачов. – У найближчі рік-два на мене чекають великі проблеми. Назвіть нам свої умови: асоційоване членство, напівасоційоване членство. Для нас дуже важливо отримати доступ до фонду.
Буш не виказував великого бажання брати на себе зобов’язання давати повноправне членство і, як наслідок, фінансову підтримку, займаючи ту саму позицію, що й на лондонському саміті Великої сімки в середині липня.
– Ми говоримо саме про те, що вас цікавить, але не обтяжуючи повноформатним членством, – відповів він27.
Після обіду Горбачов запросив високого американського гостя на прогулянку по території Кремля. Лідерів країн негайно обступили десятки журналістів. «Агенти КДБ мусили розсувати натовп, щоб наша група могла рухатися далі, – згадував Буш. – Сталося кілька прикрих інцидентів, коли співробітники зіткнулися з фоторепортерами, була пошкоджена одна фотокамера, але цей “клин” охорони сунув уперед, і Горбачов особисто просив журналістів, які насідали на них, не створювати перешкод». Тисячі кореспондентів з’їхалися до Москви для висвітлення такої очікуваної зустрічі у верхах, і кожен намагався продертися ближче та увічнити на плівці лідерів двох найсильніших світових держав.
У декого ця сцена викликала відчуття дежавю. За три роки до неї Рональд Рейґан приїздив сюди для офіційної ратифікації договору щодо ракет середньої та малої дальності, підписаного попереднього року у Вашингтоні. Тоді Рейґан і Горбачов так само спілкувались із простими радянськими людьми. Візит Рейґана до Москви мав більше символічного, аніж реального наповнення. Ці ж відвідини президента Буша були прямою протилежністю: вони з Горбачовим мусили не тільки ратифікувати старий договір, а й підписати новий. Однак, як зізнавався Девід Ремнік, майбутній редактор журналу New Yorker, а в ті роки – московський кореспондент Washington Post, нова зустріч у Москві навіть віддалено не нагадувала візиту Рональда Рейґана, повного драматизму та пристрастей. У повідомленні з радянської столиці Ремнік писав: «Буш поводився в натовпі так, ніби був на єльській вечірці. Він не викликав емоцій чи захоплення, як це було з Рейганом28.
Компетентний керівник і обережний, відповідальний державний діяч, Джордж Буш значно програвав своєму попереднику, коли йшлося про таку тонку матерію, як харизма. Поступався