посередковане відношення. Так було з монографією про батька українського театру Марка Кропивницького. Я, напевно, останній з живих, хто розпитував про нього дружину Івана Карпенка-Карого Софію Тобілевич, дізнався стільки цікавого. Або з монографією про основоположника авторської пісні Олександра Вертинського – був знайомий з ним особисто, присвятив йому вірш на власну музику для поповнення репертуару. Чи з монографіями про Остапа Вишню, Михайля Семенка – «познайомився» з ними з щоденників та бесід з моєю бабусею, поетесою символістського кола Наталією Козловською (Родіоновою), яка знала їх особисто…
Усе це так, зауважить допитливий читач, але яке відношення має автор до Гната Хоткевича?
Опосередковане і несподіване. Шлях до осягання художньої особистості Хоткевича я прокладав, зрозумійте мене правильно, у паралелях із власним шляхом у мистецтві.
Гнат Хоткевич усе життя займався полімистецтвом: музикою, літературою, театром, перекладацькою діяльністю, музичною педагогікою. Він з посмішкою називав цю діяльність – «працювати за чотирьох душ, щоб скрізь було повно Хоткевича».
Усе життя займаюсь полімистецтвом і я: режисурою – поставив 50 вистав в Україні та за кордоном; історією театру; театробаченням – написав 21 монографію про театри та видатних театральних діячів; перекладацькою діяльністю – переклав шекспірівського «Гамлета» (і це після Гната Хоткевича), «Фауста» Йоганна Вольфганга фон Гете (і це після Івана Франка), «Пер Гюнта» Генріка Ібсена (а це уперше); театральною педагогікою – 16 учнів моєї режисерської майстерні очолюють театри в Україні та за кордоном, написав кілька адажіо «Кольори настрою» і романси на власні вірші.
Сподіваюсь, шановний читачу, ви зрозуміли, що в жодному разі не йдеться про співставлення творчих доробків, але про щастя осягання місії, з якою Господь послав нас на землю – розповсюдження творчих зусиль у різних напрямках творчості в усвідомленні цілісності розвитку української культури. Це стало для мене, так би мовити, емоційним приводом для написання монографії про Гната Хоткевича. Пізнаючи зміст і динаміку його творчості, я продовжую своє творче самовиховання – самовідкриття. І в свої 75 я не певен, що воно завершилось…
Мета ж створення цієї книжки полягає в тому, щоб вписати постать Гната Хоткевича в історію української художньої культури XX століття, де б вона зайняла почесне місце, адже такого багатогранного у творчих проявах, довершеного у мистецьких здобутках й водночас вільного і неповторного у своїх звершеннях митця Україна не знала. З висоти часу дуже точно висловився про постать Хоткевича сучасний український поет, прозаїк і драматург Леонід Тома: «Є постаті, які, на зразок збільшуваного скла, фокусують у собі найбільші соціальні й культурні зрушення, передають через складну оптику власної душі ті поривання й сподівання, що, власне, й визначають характер та відмінні риси народу. Серед них видатний український митець Гнат Хоткевич».
Але як створити у вашій уяві образ Гната Хоткевича? Хіба що:
• осягаючи синтез мистецтв у його творчості, слідкуючи за його то вимушеними, то продуманими географічними переміщеннями у просторі й розгадуючи творчі здобутки, новації і відкриття на кожному повороті долі?
• розглядаючи паралельно його громадську діяльність, літературну, театральну, музичну, педагогічну творчість…
• користуючись неоднозначними оцінками його творчості літературознавцями, музикознавцями, культурологами і, звісно, його самооцінкою.
1895–1906 роки. Хоткевич творить в Україні, що перебувала тоді у складі Російської імперії: село Деркачі – Харків – Київ – Полтава – Слобожанщина…
1906–1912 роки. Хоткевич творить в українській Галичині, Буковині, Гуцульщині, які перебували тоді у складі Австро-Угорської імперії…
1912–1914 роки. Хоткевич творить в Україні, що перебувала тоді у складі Російської імперії…
1914–1916 роки. Хоткевич творить у Російській імперії, у Воронежі, Петербурзі, Москві…
1917–1938 роки. Хоткевич творить у радянській Україні: Київ – Харків – Полтава – село Високе Харківської області…
8 жовтня 1938 року – його життя було перерване на злеті пострілом…
Як бачимо, Хоткевич охопив – просякнув своєю творчістю і організаційно-творчою діяльністю всю Україну від Слобожанщини до Карпат. Ніщо не заважало йому творити. Тільки постріл!
Ніщо не могло вгамувати його спраги до творчості на ниві української художньої культури: ні матеріальні нестатки, а вони супроводжували його все життя; ні вимушені переміщення у просторі, пов’язані із переслідуванням з боку царизму; ні терор за часів радянської влади, а під контролем відповідних державних органів він перебував завжди. Тільки постріл!
Це тільки на перший погляд, Хоткевич – людина, складена з протиріч:
• герой революційних подій 1905 року, якого бачили на барикадах, член Української народної партії (УНП) за царизму, і безпартійний за часів радянської влади,
• талановитий інженер-винахідник, автор проекту чотирьохциліндрового дизельного двигуна за три десятиліття до американського