парасольки пастельних кольорів, і жодних смужок «Адідасу» на них не було.
Одну групу відвозили, іншу – привозили, як по команді. Аня, не довго думаючи, протягнула руку до нових вузькооких панянок, які фоткалися на її фоні, й почала показувати на рот, даючи зрозуміти, що вона голодна. Ті відсахнулися від неї, встигши зробити світлину на фоні європейки. Інші охочі сфотографуватися з нею також не проявили інтересу до її жестів. Наступні зрозуміли рухи Ані й демонстративно викинули свої недоїдки в сміття.
– Так я зрозуміла, що китайці – то недогонконґці.
– Я б сказав – недоєвропейці, бо жителі Сянгану – справжні європейці, – відказав сміючись Анін сусід. – До речі, я з Гонконґу. Але б все одно не збагнув й образився на вашу репліку, якби не провів сім років у Європі, здобуваючи освіту. Китайці дуже пихаті й уважають себе найкращою нацією. Найкращою від усіх.
– Так отож.
Анна, шилом патоки вхопивши, залишила затишок своєї акації й подалася митися в пляжну душову. Тут був цілий комплекс, як у хорошому спортзалі: душові, роздягальні та вбиральні – все пристойно й досить чисто, як і всюди в Гонконзі. Аня з відразою згадала вбиральню ресторану в Шанхаї, що нагадувала подібний заклад десь на автовокзалі Іллічівська, і з радістю скористалася всіма безкоштовними вигодами громадського пляжу Гонконґу. Особливо її потішило мило в душовій і бездоганно-м’який туалетний папір. Життя налагоджувалось.
Бабуся завжди казала їй, що та після ванни «сяє, як нова копійчина». Аня себе відчула сяйливою і новою після першого за три доби душу. Єдине, про що вона шкодувала, що не прийняла душ два дні тому, коли тільки потрапила в готельний номер – перед останньою вечерею з Женею… «Тож нічого більше не відкладай на потім», – наголосила тихо Свідомість Ані, коли та виходила з громадських вбиралень.
На їхніх сходах стояли дві вагітні тутешні мешканки європейської зовнішності зі своїми маленькими дітками, такі молоді й привабливі, що Аня залюбувалася ними. Згодом вона помітила, що не одна вона витріщається на цих жінок, щоправда, причини, як завжди, різнилися: Ані сподобалася їхня молодість і краса, а от група китайських туристів фотографували не місцеві краєвиди, а людей. Вони, ба, дуже дивувалися, що кожна з цих вагітних панянок уже мала по дитині[6].
Аня подалася на автобусі назад до центра. Вона вже знала, що за деякий час мусить знайти хмарочос, який її прихистить на ніч. Заплативши за поїздку назад і купивши на зупинці найдешевшу й найбільшу хлібину, вона із сумом констатувала, що грошей майже не залишилося. Цей сум розливався навколо неї невидимими хвилями, передаючи оточенню її настрій. І навіть океан, здавалося дівчині, сумує разом із нею. Його хвилі темним оксамитом переливалися на мегаполісний бетонний берег. Аня сиділа на лавці набережної й доїдала свою булку. Їй, ще, по суті, такій наївній і дуже юній, до безтями хотілося великої любові, аби було кому її обігріти, втішити й навіть якщо колись, прийшовши додому, вона повідомить невтішну