гасел у гучномовець. Настрій від цього маршу впав нижче плінтуса. Якщо кожна партія під час протестів займатиметься такою саморекламою, то на Майдані нікого не залишиться.
3 січня. Крим
Зранку небо опустилося просто на дахи будинків. Гір не було видно. Накрапав дощ. Ми вирішили поїхати до Ялти, сподіваючись, що там, можливо, погода трохи краща. Після майже години дороги на маршрутці ми прибули на ялтинський автовокзал і сіли на тролейбус, що їхав у бік центру. Тільки-но від’їхали від зупинки, відразу опинились у заторі. Я присів на вільне місце, але тут же побачив поруч елегантну сухеньку бабусенцію. Поступився їй місцем. «Яка у вас чудова російська мова! – сказала вона, широко розкривши очі. – Ви з Росії?» – «Ні, – відповів я. – Я з Києва». – «Так? – здивувалася вона цілком щиро. – Але ви так красиво говорите по-російськи?» – «Напевно, тому, що я народився в Ленінграді», – спробував я знайти для неї прийнятну відповідь. «Так, напевно, – закивала вона. – У Петербурзі прекрасно говорять по-російськи!» Вона ще хвилин десять намагалася розвинути цю тему, але я вже просто слухав і кивав. Сама вона говорила по-російськи, як мені здалося, точно так само, як і я. Хоча ні, кримський варіант російської все-таки інший, відрізняється від київського. Тут він якийсь навмисний. Так говорять учительки російської мови де-небудь у Центральній Росії, в Тамбові. Занадто чітко вимовляючи кожну літеру та розділяючи зайвою паузою кожне вимовлене слово.
Зрештою я попросив водія відчинити передні двері. Ми вийшли під дощик і рушили пішки, обігнавши ще два тролейбуси, що застрягли в цій нескінченній пробці. Вийшли на набережну. Хлопчаки захотіли постріляти в тирі. Тирщик запропонував на вибір цілий арсенал пневматичної зброї – від револьвера до автомата Калашникова. Постріл із автомата, переробленого під пневматику, коштував близько 10 гривень, так що я запропонував Антону і Тео постріляти з чогось дешевшого. Замість цілей на дерев’яних полицях протилежної стінки тиру стояли зім’яті пивні бляшанки. Тео стріляв непогано, а Антон із десяти пострілів влучив тільки один раз.
Після стрілянини і прогулянки до готелю «Ореанда» і назад ми зайшли до ресторану «Бакинський дворик» і пообідали. Тео замовив собі салат «Баку» і довго його вивчав, розділяючи на інгредієнти. У ньому з кожним місяцем усе більше й більше відчувається майбутній шеф-кухар. Рік тому ми приїздили до Ялти з Сімеїзу в музей Чехова, на Білу дачу. Цього разу через погоду настрій був немузейний, і ми останнім автобусом о 6 годині вечора вирушили назад до Фороса.
6 січня. Крим. Форос
Зранку я зателефонував Наташі до Кацівелі й сказав, що ми приїдемо ближче до обіду. Погода прохолодна, сонця практично немає. Сіли на маршрутку і помилково вийшли трохи раніше, в Понизівці. Зате пішки прогулялися кілька кілометрів повз паркан величезного недобудованого з радянських часів комплексу, що належить уже багато років олігархові Коломойському, який живе в Швейцарії. Хотів було показати