фільмах і за якою людина, котра досі не бачила жодного живого банківського клерка, безпомилково може впізнати першого ж побаченого, теж здавався мені якимось не зовсім справжнім у своєму крихітному «Твінґо» з порозкиданими на задньому сидінні плюшевими іграшками. Можливо, причиною була моя перевтома і збудженість після безсонної ночі, виснажливої дороги, перед невідомістю першої зустрічі з рештою Де Ляфорте. Усе це спричинилося до уривчастості спогадів про перебіг подальших подій того вечора.
Фрау Де Ляфорте була огряднішою за свого чоловіка, виглядала дещо старшою за свої 35 і посміхалася так само привітно і ввічливо. Обоє близнюків своєю круглястістю і рожевощокістю нагадували гномів у садку. У момент моєї появи вони принишкли. Але, побачивши, що справа йде до вечері, знову пожвавилися. Треба визнати, апетит цих створінь був вартим подиву і ще довго викликав у мене щиру повагу.
Можливо, це було пов'язане зі специфікою національної традиції харчування, точніше зі специфікою харчування сім'ї Де Ляфорте, яку не можна було назвати традиційно національною. Уже хоча б тому, що свої корені їхнє родинне дерево мало у Франції, а до сусідньої Німеччини перебралося лише кілька століть тому, під час відомих кожному школяреві з книжок Александра Дюма «розборок» між католиками і гугенотами. Де Ляфорте й досі не зрадили своїм релігійним переконанням і старанно опікувалися справами протестантської громади Бернсбаха.
Притаманна протестантській самосвідомості суворість і стриманість виявлялася навіть у найдрібніших деталях сімейного побуту. Насамперед у їжі. Суворо розписаний по годинах графік харчування не порушився протягом року нашої співпраці жодного разу, і мені навіть важко уявити собі, що могло б спонукати перенесення обіду більше ніж на півгодини або зміни у традиційному вечірньому меню.
Отже, щоранку, рівно о 06.01, фрау Де Ляфорте спускалася до кухні і вмикала кавоварку. Очікуючи, поки поштарка принесе газету, вона завантажувала білизну до пральної машини, складала список закупів на день і справ, які слід було залагодити сьогодні. Рівно о 06.23 до запаху кави, що долітав ізнизу, долучався легенький шурхіт опущеної в скриньку газети, і фрау Де Ляфорте повертала ключ у замковій щілині, потім інший ключ – у щілині поштової скриньки, далі тихенько зачиняла вхідні двері й поверталася до вітальні. Рівно о 07.03 до сніданку спускався гер Де Ляфорте, і вони прочитували газету, з'їдали по дві скибочки дієтичного чорного хліба з тоненьким шаром маргарину і мармеладу для діабетиків, випивали по горнятку кави без кофеїну, зате з молоком пониженої жирності і тривалим терміном зберігання, а потім гер Де Ляфорте їхав на роботу, а фрау Де Ляфорте йшла нагору одягати дітей. Рівно о 08.01 за сніданком збиралася решта мешканців будинку: Леа, якій надавалося право вибрати між двома скибочками дієтичного хліба на сніданок і порцією мюслів із молоком, близнюки, яким різали хліб на зовсім дрібненькі шматочки і права вибору не надавали, і я. Мені теж дозволялося вибрати між хлібом і мюслями,