мною на сьогодні колекцію пристрастей. Частина екземплярів цієї колекції, мабуть, видалася тобі знайомою чи навіть банальною, як-от: «Пристрасті по-українськи» чи «Пристрасті по-російськи», ще інші можуть здатися невиправдано екзотичними: «Пристрасті по-італійськи», «Пристрасті по-німецьки» чи особливо «Аристократичні пристрасті».
Спробуй бути поблажливим як у першому, так і в другому випадках і не висувай надто строгих вимог до записок, які тримаєш у руках. Адже це зовсім не трактат, не дослідження і не літературний твір. Це звичайнісінька колекція, у якій речі зберігаються такими, якими вони є насправді, й у завдання колекціонера зовсім не входить прикрашати чи вдосконалювати екземпляри, як це роблять із своїми творами письменники чи автори мемуарів.
Ця колекція в жодному разі не претендує і на вичерпність чи всеохопність.
Наостанок я хотіла би зупинитися на суто філологічному аспекті заторкнутої мною теми.
Отже, чому саме слово «пристрасті»? Доживши до поважного як для панночки з порядної галицької родини 25-річного віку і досі не створивши навіть сім'ї, не кажучи вже про народження дитини, я змушена була почати серйозно розмірковувати над причинами і наслідками такого прикрого факту. При цьому я дійшла висновку, що однією із причин, які часто фатальним чином впливають на перебіг нашого життя, є неправильний слововжиток.
Візьмімо хоча б кохання. Щоразу, переживаючи любовну пригоду і відчуваючи легке, або й сильне, збудження при зустрічі з представником чи представницею протилежної статі, ми подумки питаємо себе: «Воно?» І в більшості випадків відповідаємо: «Нє-а». А в тих нечисленних ситуаціях, коли навіть після вдвадцяте заданого собі запитання серце ваше не перестає сполохано тріпотіти, і ви вже майже готові сказати: «О!», на вас знову опускається Його Величність сумнів, і ви відповідаєте: «А я знаю.?..»
Принаймні, так воно було зі мною. Напевно, якби мені свого часу на життєвому шляху замість численних пристрастей, захоплень чи просто симпатій відразу трапилося справжнє кохання, я давно бавила б дітей замість того, щоб перепацькувати папір. А, можливо, варто було просто назвати хоча б одну з пристрастей словом «кохання», а назвавши, повірити у сказане, і тоді все було би інакше. Воістину, «як много важить слово!»
Таких ситуацій, ясна річ, можна було б уникнути, якби ми чітко уявляли собі, на що сподіваємося, вживаючи те чи інше слово. Ну, наприклад, як відрізнити кохання від пристрасті – і що з них сильніше чи достойніше? Мені однозначно видається, що кохання, а вам?
Подумайте самі. Що привабливого нормальна людина може знайти для себе в таких страхітливих буквосполученнях: «пр», – так, ніби вам дали по писку; «ст» – важке, мов сон незайманиці; ну а про «стр» і говорити соромно. Таке слово може видертися з горла, яке от-от задусять, але аж ніяк не з переповненого жагою і адреналіном закоханого серця. Порівняти хоча б із звучанням слова: «кохання». Зовсім інша річ. М'яко, повільно, наспівно, ніжно. Округло, мов дівочі перса. Стрімко, мов спраглий пестощів прутень. Слово, яке