похід і загроза війни з турками змусили польську владу зайнятися підготовкою до оборони кордону. Необхідно було якось вирішувати й козацьке питання. З одного боку, турки вимагали покарати козаків, а шляхта – привести козаків до порядку. З другого – у разі війни козаки були вкрай необхідними для оборони кордону. Тому в 1590 році польська влада видала кілька документів, пов'язаних з козацтвом.
У разі війни з турками розпочинався набір козацького війська – його чисельність планувалось довести до трьох тисяч. Кілька козацьких підрозділів вдалось зібрати швидко і вони стали на кордоні Поділля. Для впорядкування козацтва на довший час було обіцяно взяти на постійну державну службу тисячу козаків. Їх називали реєстровими, оскільки записували в спеціальні списки-реєстри. Офіційним старшим над ними призначили снятинського старосту Миколу Язловецького, а поручником (чинним командиром) – Яна Оришовського, який із часів короля Стефана Баторія вже неодноразово виконував цю роль. За козацьким військом визнавали право володіння Трахтемировом і Борисполем, а трьом тогочасним козацьким командирам шляхетського походження надавали земельні володіння.
Серед цих осіб був Криштоф Косинський, якому судилося стати одним із найвідоміших козацьких ватажків. За походженням він належав до дрібної шляхти із Підляшшя – історичного регіону на межі польських, білоруських і українських земель. Рід Косинського був небагатим, хоч один із його представників навіть вибився в сенатори Речі Посполитої. Історики вважають, що перша згадка про Косинського належить до 1586 року, коли якийсь козацький старшина на ім'я Криштоф охороняв переправи на Дніпрі. Очевидно, Косинський мав великий військовий досвід, здобутий у походах, і авторитет серед козаків. Десь наприкінці 1589 року Косинського помітили урядовці і король Сигізмунд III направив його до козаків уже як свого посланця. Король розраховував на його лояльність до влади, а за умов підготовки до війни – і на його військовий досвід. Косинський брав участь у мобілізації й підготовці козацького війська до війни, а потім разом з ним перебував на Поділлі. Можна припустити, що в 1590 році Косинський повністю справдив надії короля, оскільки отримав значну матеріальну винагороду – маєтки Рокитне та Ольшаниця на Київщині.
Цілком можливо, що Косинський міг перетворитися на звичайного землевласника, а його прізвище могло й не потрапити до історичних документів, якби не дві обставини. По-перше, маєтки Косинського привласнив князь Олександр Вишневецький, котрий потім відразу продав або передав їх князю Янушу Острозькому. Іншими словами, двоє українських магнатів пограбували дрібного шляхтича, а справу заплутали так, що законним шляхом відновити справедливість було неможливо. По-друге, козаки, яких Косинський очолював на прикордонні, не одержали обіцяної плати. А це означало, що вони зазнали значних фінансових збитків. Адже підготовку до війни й утримання війська під час закриття кордону козаки