владу у Дорошенка не припинились і надалі – вірні Суховієві козаки незабаром виголосили наказним гетьманом Михайла Ханенка, і протистояння продовжилось.
За таких умов стало зрозумілим, що подальше зближення з Османською імперією неминуче, навіть якщо для цього доведеться піти на певні поступки, долаючи недовіру султана до гетьмана Дорошенка. Однак, перед тим як зробити такий ризикований крок, Дорошенко провів ще одну спробу порозумітися з поляками. Слід сказати, що, незважаючи на протистояння з Річчю Посполитою, Дорошенко все ще підтримував певні відносини з її урядовцями, листуючись із коронним гетьманом Яном Собеським. Майбутній польський король віддавав військовому й політичному таланту Петра Дорошенка належне, тож до останнього намагався прихилити українського гетьмана на свій бік. Відгукнувшись на прохання Собеського, гетьман Дорошенко вислав восени 1669 року до Варшави на коронаційний сейм своїх послів, якими стали полковник Петрановський та генеральний осавул Тарасенко. Своїм посланцям гетьман доручив провести переговори з поляками, які по зреченні від престолу Яна Казимира вибрали нового короля Михайла Вишневецького. Під час переговорів старшини мали, за задумом Дорошенка, домагатися повної автономії України в складі Речі Посполитої, тобто повернення до статей Гадяцького трактату 1658 року. Однак місія Петрановського й Тарасенка, як невдовзі з'ясувалося, не мала жодної надії на успіх. Як доповіли гетьманові посли, повернувшись із Польщі, серед польського політикуму їхня місія викликала лише глуху стіну нерозуміння. Тож поляки, як оповідає Д. Дорошенко, «збули послів самими лише компліментами».
Незважаючи на такий холодний прийом, влітку 1670 року Річ Посполита все ж дала згоду на переговори з козаками. На переговорах, які розпочалися незабаром в Острозі, Петро Дорошенко виставив умови, подібні до зафіксованих у Гадяцькому трактаті. Ними стали: повне скасування церковної унії в межах цілої Речі Посполитої, повна автономія України в межах давніх Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств (очевидно, малося на увазі, що Андрусівська умова буде анульована), свободу науки, школи й друку. Зрозуміло, що на такі умови польський уряд, який не відчував в особі Петра Дорошенка великої загрози для себе, не побажав пристати. Поглибило непорозуміння й те, що несподівано прислав своїх послів до Острога і Ханенко, пропонуючи значно більш вигідні полякам умови підданства. Тож, порадившись, 2 вересня 1670 року польські делегати заключили договір із Ханенком. Згідно з умовами договору, Польща визнавала Михайла Ханенка гетьманом Правобережної України, а він, у свою чергу, визнавав себе підданим польського короля на умовах автономії самої лише козацької частини населення України.
Таке рішення сейму означало для Дорошенка остаточний розрив з Річчю Посполитою. Щоправда, як засвідчують джерела, події, які відбулися в Острозі, значно підвищили його популярність серед козацької бідноти, котра після