– то є друге. Паша, ти мій друг, товариш і брат. Не підведи. Тримайся молодцом. Ми тут, внизу, з тобою.
Пашу пустили без черги. Секретарка першого, товариш Ноздрьова, перед якою тремтіли не менше, ніж перед ним, лише показала рукою на двері, не підводячи голови.
Розміри кабінетів перших осіб від району до ЦК були затверджені закритою постановою найвищого політбюро. Кабінети мали бути великими і, головне, довгими. Щоб людина, яка потрапляла на килим, усвідомлювала свою нікчемність поряд із господарем, що був одним із тисяч клонів верховного господаря.
Поки вона, ця маленька людина, торувала шлях від дверей до керівного стола, кожен її крок мав применшувати в геометричній прогресії її мініатюрність. Бувало таке, що не доходили. Цих два як для району десятки метрів. Утрачали свідомість від хвилювання. Бо то була зустріч із хай не найвищим, але жерцем системи. Повелителем доль. Зайдеш сюди з одним життям, а вийдеш з іншим. От що таке кабінет першого секретаря.
Паша був апаратником із великим стажем, тому цього синдрому вже позбувся. Але тут був не тільки місцевий партійний бог, Тімофєй Тімофєєвіч. Товариш Яцків одразу зміряв його своїм крижаним поглядом. Він був точно таким, як на портретах у червоних кутках на фермі чи в тракторній, де вішали членів бюро обкому. Волосся росло одразу над носом, і чола в нього майже не було. Чорний і міцний, як дріт, волосяний покрив був укладений акуратно і прилизаний блискучим лаком. Очі поїдали все, що ворушилося довкруж. То був особливий антропологічний тип, не характерний для аборигенів. Його рідне село, у якому починалися гори, здавна називали поселенням монголів. Тільки в глибокому п’яному чаді партійно-радянські апаратники, перемиваючи кістки найвищому обласному керівництву, могли насмілитися говорити про товариша Яцківа вголос так, як його мовчки називали у всій області – цеденбал.
Тимофій Тимофійович якось змалів і заметушився, коли ввійшов Паша:
– Это, товарищи, опытный работник нашего райкома комсомола, товарищ Харкавый.
– Да, я слышал о нем. Активно работает, – заворушилися товсті губи Миколи Петровича.
От би сюди Золопуху. Хай би чув! Сам товариш Яцків чув і знає про товариша Харкавого.
– Но, Вениамин Абрамович, главное, что он с этой самой Кедровки. Мы тут подумали, посоветовались и хотели предложить, чтобы в село вместе с вами выехал и товарищ Харкавый. Он знает местность, людей, наблюдает за развитием процессов. Он знает, что там люди говорят. Может быть нам полезен. Как вы считаете, товарищ Цукерман?
– Я не против.
Московський гість сухо кинув фразу згоди. «Схожий на товариша Свердлова», – подумав Паша. Він знав на вигляд усіх тих перших більшовиків, які потім виявилися агентами німецької чи японської розвідки. Каменєв, Радек, Зінов’єв, сука Троцький. Усі вони про людське око були як брати, ці агенти світового імперіалізму. Паша, як і належить ідейному ленінцю, ненавидів цих запроданців, за винятком товариша Свердлова, який не заплямував себе перед