Василь Базів

Хрест: постбіблійний детектив


Скачать книгу

с твоим домом и всем твоим отродьем.

      – Попробуй.

      Марія неохоче відпускала Андрійка на колгоспний тік. Машинерія там пощади не знає, а то ж діти. Підгортати зерно під сушильню, що гребе електролопатами збіжжя докупи, – проста робота. Але не для юних нащадків Шевченкових кріпаків.

      Відтоді, як та клята автолопата підгорнула в Маріївцях за руку дитину і втягнула під прес, похрупавши кісточки, немовби галузки, брати молодших школярів до роботи при машинах заборонили. Батькам безрукого інваліда виписали в колгоспі три мішки комбікорму за завдані збитки, вчителеві винесли догану, та на тім і обійшлося. Бо як без дармової дитячої праці? Заборону вже наступного літа скасували. Бо в Міносвіти СРСР діяла інструкція, яка поширювалася на весь Союз. І ніяка відрубана рука в якійсь там Галіцманії не могла збити з програми процес трудового виховання. Кожен дітвак мав за літо відробити 30 трудоднів. Інакше його не переводили у старший клас. Оцінки з математики чи то хімії значення не мали.

      Тримання дітей у тенетах дармової трудової повинності називалося триманням у таборі. Точно так, як називалися гітлерівські концентраційні табори в Бухенвальді й Дахау чи сталінські в Норильську й Тобольську. Табір – він і в школі табір, і несть їм числа. Такі собі сотні тисяч маленьких гулагів для молодшого та середнього шкільного віку. Найперше в дитинстві юний мешканець Країни Рад мав сформуватися, як раб системи – слухняний і безвідмовний, а вже потім той раб міг стати мудрим, середнім чи геть дурним. Усі сорти людського матеріалу підходили режимові. З одних згодом виходили академіки, з інших – середня керівна ланка, а вже внизу піраміди – багатомільйонний гегемон, якому все втовкмачили з точністю до навпаки – його рабське становище означало не що інше, як те, що він є носієм влади. Держава ж пролетарська, а партія – робітнича і ще трохи селянська з мінімальним прошарком інтелігенції. Тому кожен, хто народився в цій комуністичній колбі, мав пройти курс молодого кріпака. «Як гарт увалася сталь» – так називався роман комсомольського ватажка, який втратив здоров’я на комунарській вузькоколійці і, будучи нерухомим і прикутим до ліжка, написав цей катехізис червоного кріпака.

      Якби не рабське виховання, якби він зростав не в державі Леніна, а на батьківщині Маркса, у Німеччині, чи на батьківщині Енгельса, в Англії, він би мав виявити елементарний інстинкт самозбереження і вимагав би компенсації він режиму, що позбавив його здоров’я. Так було б у будь-якому, бодай мінімально гуманізованому, соціальному середовищі. Лише не в більшовицькому, де формування моралі раба передбачало подяку за позбавлення себе цього здоров’я. І гордість, що ти віддав усього себе режимові.

      Хто знає, чи пускалася Марія в такі аналітичні роздуми, однак сина до трудового «лагеря» на літо не пускала. Формально чіплялася за трагедію з безруким корчагінцем із сусіднього села. Має ж вона право дбати про власну дитину і не пускати її під ніж. Хоча б сам Хрущов із Мікояном прибули до Кедрівки і спонукали її до цього злочину. І коли вона гнала з подвір’я