очень хороший парень, – Дана сказала це дуже чітко й голосно, потім підняла з землі сумку і, не попрощавшись, пішла. Їх залишилось у кімнаті троє, а ще був запах поту і краплини крові; на підлозі, якщо придивитися, їх було добре видно, це була Маркова кров, гаряча, червона та густа.
Це вперше в Марка було стільки грошей. Він стояв на дорозі, темній, безлюдній дорозі віддаленого району, і геть ні про що не думав. Йому було важко думати, йому не хотілося думати, він не дивився на годинник, на небо і навіть під ноги собі не дивився. У кишені намацав двадцять гривень і, піднявши руку, пішов назустріч автомобілям. Зупинився темний «бімер», Марк не зміг точно сказати, якого він кольору і скільки людей у салоні. Скло опустилося.
– Куда? – голос видався йому знайомим.
– На Дарницю.
– Куда на Дарницу? Дарница большая.
– Малишка, 23, це біля метро, метрів сто чи двісті.
– А, где «Детский мир». Что платим?
– Двадцять, – десь він уже чув цей голос.
– Садись. А морда чего такая побитая? – коли Марк захлопнув дверцята й голосно зітхнув.
– Упав невдало.
– А, понятно. Я тоже иногда так падаю, – машина набирала ходу. До Дарниці їхати було хвилин двадцять.
– Я посплю трохи, втомився.
– Спи, – зробив тихіше музику і, опустивши скло: – Я закурю?
– Та без проблем, мені все одно.
– А ты куришь?
– Hi, – заплющив очі і відчув, як страшенно болять руки, ребра й відірвана губа. – Чуєш, мені здається, що я чув твій голос.
– Может быть. Мир маленький до всрачки, где-то, может, пересеклись.
– Може, й так, – Марк казав це вже крізь сон.
Він прокинувся від того, що водій голосно матюкнувся й натиснув на гальма. Марк розплющив очі і, не розуміючи, що відбувається, голосно сопів.
– Охренели совсем эти раздолбаи.
– Що таке? – Крізь лобове скло бачив чорний джип, який перегородив їм дорогу і блимав аварійними вогниками.
– Да хер разберешь. Вырулили передо мной и стали поперек дороги. От че им надо?
– Давай здамо назад.
– Сзади тоже стоят. Выходи и сваливай потихоньку, это точно за мной. Че ты будешь мое дерьмо разгребать? – відчинив дверцята й кивнув головою: – Давай.
– Я посижу.
– Сиди, раз дурак, – вимкнув магнітофон і, потерши пальцями скроні, узявся за кермо.
Цієї миті з джипа вийшов мужчина, він був невисокий на зріст, і в руках у нього, це Марк устиг помітити, не було зброї.
– Ты туда смотришь? Молодец! Ствола у него нет. Но это не факт, что его нет под курткой. Из машины не выходи.
– Як не вийти? Він кличе.
Водій глянув у вікно і побачив, як незнайомець махає Маркові рукою.
– Так это не я в замес попал, а ты, пацан. Во дела. Так, вываливай давай.
– Ти почекай, не їдь нікуди, я повернуся, – вийшов із машини.
– А куда я поеду? Зажали, как клещами, – запалив цигарку й пустив під стелю густу хмару диму.
Марк підійшов до мужчини і став на відстані трьох метрів.