Марина и Сергей Дяченко

Мідний король


Скачать книгу

коштує, хто мені відшкодує?!

      – А хто мені відшкодує простій на рейді?! – гаркнув капітан.

      – Ви поставили нас усіх у жахливе становище, – завважив купець. – Хто винен, як не ваша недбалість? Усім відомо, що гекса та їхніх напівкровок не пускають у Мірте!

      – Заждіть, – переписувач кинувся за митником, готовий був схопити його за рукав, але в останню мить утримався. – Заждіть… Я можу заплатити штраф. Ми ж люди, домовмося… Я відпливу з ним сьогодні ж, я тільки пересяду на інший корабель!

      – Ані ногою. – Митник узявся за дужку, до якої кріпилась драбина. – Гекса не опоганить Мірте ані диханням, ані доторком, ані гидким випорожненням своїм. Викидайте за борт – або корабель не пройде.

      Пасажири говорили вже на повний голос, і, здавалось, жоден не чує іншого.

      – Але що ж мені робити, – переписувач кусав губи. – Це… головне моє добро, цей раб! Він… у нього дивовижна пам'ять на букви та знаки, він переписує книги з нечуваною швидкістю, без нього я зубожію!

      – Ваша справа, – митник поставив ногу на сходинку. – Гей, капітане, хвилина на роздуми.

      – Та що тут думати! – закричав старший із ремісників, бородатий ювелір. – У мене контракт у Мірте, хто за мене заплатить неустойку?!

      – Може, човен, – бурмотів блідий, як лід, переписувач. – Може, спустити човен… Він переписує по цілій книзі за три ночі!

      – Доведеться тобі самому потрудитися, – сказав ювелір і сплюнув за борт. – Руки не відпадуть!

      Капітан, стиснувши зуби, ішов по палубі, переступаючи через кодоли, кинуті кимось вузли, – ішов до хлопчиська.

      Той відступив.

      – Добре плаваєш? – похмуро спитав капітан.

      Хлопчисько мовчав, продовжуючи відступати. Капітан схопив його за комір. Хлопчисько випручався з несподіваною спритністю й кинувся тікати – уздовж правого борту. Наспіли матроси й пасажири. Десять рук одночасно вчепились у куртку й штани із запраного полотна, але хлопчисько, прудкий, мов вивірка, вирвався знов. Його наздогнали й збили з ніг.

      – Не оглушуйте! – голосив переписувач. – Так він, може, випливе! Книги мої, ще й до половини… А завдаток же…

      Він сів на згорнуту кодолу і, в розпачі розгойдуючись, узявся за голову. Перо за вухом, знак професії, поникло.

      Хоч тіло хлопчиська звивалося, спільними зусиллями його перекинули через борт. Хлопчик полетів униз, дриґаючи в повітрі руками й ногами, і шубовснув у воду, і бризки вдарили в облавок вітрильного судна «Крилама».

      Митник, що спостерігав з палуби, кивнув:

      – Заходьте в гавань. Можете швартуватися.

* * *

      Він занурився з головою. Вода вдарила по вухах, на мить стало боляче, але Розвіяр нараз виплив, ухопив повітря в легені й затрусив головою. Біль пройшов миттєво, як і з'явився. Поряд, зовсім поряд був мокрий облавок «Крилами» – блискучий і чорний над водою, а під водою – бурий, волохатий, де-де порослий черепашками. Вода виявилася майже такою ж прозорою, як повітря, – Розвіяр міг бачити всю тушу «Крилами» аж до кіля.

      Розпустились і набрали