Костянтин Когтянц

Обре, сховайся добре!


Скачать книгу

рука лягла на пістоль, великий палець повільно, аби не клацнути, почав зводити курок…

      – Не лякайся, ми добрі люди.

      – А де ж гора? – мимоволі прохопився козак.

      – Гора в горах. А нам і пагорба вистачить.

      Дух Гори мав точнісінько такий вигляд, як у переказах розповідали, – невеличкий такий дідок із бородою аж по коліна. І навіть слова були ті самі, з дитинства знайомі.

      – Поздоровкався б зі старою людиною.

      – Здоров був, якщо вмієш хворіти.

      Козак подумки лайнув себе – останні слова вийшли грубуватими.

      – Неввічливий ти якийсь. Невихований. Я ж скарбу не дам. – У слові «скарб» пролунав ледь прихований глум.

      – А якщо «добрі люди» – то зі спини не підходь, я ж міг і почастувати.

      – Гадаєш, візьме? А що – рука самого Бояна…

      «Тьху, та що ж це робиться? Написано на мені, чи що, чи як?»

      – …рука самого Бояна, може, і візьме. А може, й ні. А от проклясти я все одно встигну.

      – Дзуськи! Я первісток![73]

      – Наївна людина!

      «Ну вже свого батька я знаю!»

      – Не кинули б вони дитину, хай і байстря.

      – Правда твоя, не кидав. Та вони всі померли, брати твої.

      – Земля їм пером. – Казати «Царство їм небесне» в присутності духа якось не випадало.

      – Ну це так. Мати всіх прийме.

      «І його тягне на філозопію!»

      – Так що, Бояне…

      – Та який з мене, в біса, Боян! Я навіть не знаю, що він за один був!

      Дідок узяв бороду в кулак, кілька разів обернув:

      – Але ж знаєш, що був, що це не просто титул – ім’я людини.

      «А справді – я знаю, хоча ніхто мені не казав, проте знаю, і квит!»

      – Так хто ж це був?

      – Цар. – Тепер дух був цілком серйозний. – Цар обрів.[74] Твій предок. Ворожбит. Мартелові з ним не рівнятися. А про Хельгу взагалі шкода говорити. Земні володарі досі звуть себе ім’ям того, хто винищив обрів.[75]

      «Якби він ще пояснив, як я вмудрився Бояном стати». Співбесідник неначе почув питання.

      – Добре, що Боян, помираючи, встиг на тебе перекинути.

      «Справді, як це я забув – жоден ворожбит не може померти, поки не передасть комусь іншому свою силу».[76]

      – А оце брехня – те, про що ти подумав. Ніяких чар – просто я здогадався. Чаклун-то померти може, а от його сила – якби той Боян не встиг перекинути на тебе, вона б сама шукати пішла нового хазяїна – і це могла б бути і не людина.

      Дух примружився, наче кіт:

      – То як щодо скарбу?

      «Якщо це жарт, то вже не смішний».

      – Краще пораду дай.

      – Ти сказав. Порада замість скарбу. Жалкувати не будеш?

      Драгон відчув, що ще трохи – і він не витримає.

      – Давай, діду, домовимося: якщо я правильно вгадав, що скарб мені все ’дно не дістався б, то ти мені – дві поради…

      Дух зітхнув – якось зовсім по-людському:

      – Купець і в пеклі торгується… Добре… Перша