прикінчити його зараз – поговорять і забудуть. А треба, щоби пам'ятали.
Щоб усі пам'ятали, як Пані мою ображати. Я з усієї сили всадив кинджал до дошки огорожі – нехай поки там побуде – і перехопив меч обіруч – руків'я дозволяло. Раніше я дворуч тільки кийок тримав – і, напевно, це було помітно, але так навіть на краще: я підняв зброю високо, занадто високо, гарно так відкрився, підставився під укол. Падні – теж було помітно – запідозрив пастку, але кров точилася з ран, зараз він слабшати почне… Так, видно, вирішив, що іншого виходу немає – і прямий випад. Ще один улюблений прийом Пані моєї – в останню мить пропустити клинок мимо. Тільки вона хапала мене за руку і вчила літати, а я вдарив. Набалдашником меча по ключиці. Щосили.
Ніхто не зміг би сказати, що мій противник у змозі продовжувати бій – звалився, як мертвий. Адже я ще до вигнання знав: якщо по ключиці зверху вдарити, вона ламається. Навіть якщо бити просто рукою.
І тільки після всього мене страх пройняв. Та такий, що аж ноги підкошувалися. До смерті залишалося менше долоні, був би він трохи спритніший та краще навчений – не викрутився б я. І знав же, що не можна в бою гратися! Знав. І Хазяйка казала… Поки я страхом мучився та себе терзав, Падні лікарі забрали. Слуга Пані мій меч підібрав, а клинок противника я йому сам віддав. Подивився на мене лакей з подивом, але взяв.
Пані. Сталося порушення звичаїв, втім, повністю глядачами схвалене. Довгий меч в Отері свячений, його навіть з полону викуповують разом з господарем. Якщо переможець залишає клинок у себе – значить, він уважає противника безчесним. На дуелі такого досі не бувало. Але ж і підлості такої теж…
Вона щось мені повідомляла прямо в голову, але я її зрозумів не одразу: кров шугала в скроні. Зрозумівши, піднявся до суддів. Жирний був переляканий, аж губи зблідли.
Пані. Побоювався, що Хайні його вб'є за «шмаркача». Суддя, звичайно, недоторканний, але привід для виклику можна знайти завжди. Отерський лицар так би й учинив!
…Двоє інших виду не подають, але збентежені обидва. Причому якщо лівий просто не чекав моєї перемоги, то принцу начебто ніяково – ніби він у чомусь винен.
Пані. Поясню в іншому місці.
– Божий суд довів правоту благородної дами Морі-Ел. Ви виконували свій обов'язок мужньо і гідно…
Слухав я, по правді кажучи, одним вухом, тому що побачив Пані. Вона підбігла, стала поруч, взяла мене за руку. Ще дві дами рушили були за нею, але охорона їх не пустила. Правильно: ножем штрикнути – мужиком бути не треба. А Пані, видно, вважають учасницею двобою.
Пані. Ох, свята простота! Хоча щодо ножа все правильно.
…Як тільки принц скінчив свою промову, так вона мене просто потягла за руку до наших ношів. Швидко дісталися, швидко влізли, швидко слуги понесли нас. Боїться вона чи що? І здалося мені чи ні, що суддя їй знак подав пальцями? Ось і… Руку у волосся запустила – задоволена, значить, – виразна прикмета, але ж і побоюється явно. Чого? Невже тут і за поєдинок мстити можуть?
Пані. Не так побоювалася, як