Костянтин Когтянц

Покохати відьму


Скачать книгу

Він дещо замовчує. Тут певні тонкощі, пов'язані з побудовою речення. Законна дружина поставила б «Хайні» або на початку, або у кінці речення. Я поставила всередині, і він припустив, що я визнаю себе його коханкою! Як то кажуть, дякую за честь, але змушена відмовитися.

      Ну, Пані, від Твого голосу можна померти, і від сміху також. Навпаки тільки.

      – Не кукся, відвагу я поцінувала. Беру тебе на службу – якщо, звісно, згоден.

      На останніх словах знову пирхнула.

      Пані. А куди б ти подівся?

      …На службу – це не до клану. Але, мабуть, мені в їхньому клані випробувань не пройти, в них же, мабуть, усе життя – чарівне…

      Пані. Якби ж то.

      Їй служити, накази отримувати цим голосом.

      – Ну, нарешті! Отож, хлопчику…

      До речі, я так і не наважився спитати, як її звуть. Звертався – або «пані», або «хазяйка».

      Пані. А мені подобалося.

      …Вона ж мене звала хлопчиком. Чи чоловічком.

      Пані. Та не повертався в мене язик називати його повним іменем. Середня форма – «Хайнлорі» – у вустах жінки значить, що вона належить іншому, – ситуація, яку я не визнаю принципово, бо всіх зарозумілих, що вважають жінку майном, посилаю дуже далеко. А кожного разу, коли в мене виривалося «Хайні», то починалися всякі непорозуміння на кшталт «де тут Святилище?» – це для того, щоб обвінчатися, і сміх і горе. Доводилося змушувати його забувати, а це й для мене нелегко й для нього шкідливо.

      – Ходімо до зброярні. Бо вже й до п'ятисот порахувати можна, а все ще не озброєний – куди це годиться?

      Знов як з малим розмовляє…

      – Сказано – не кукся! Ти в бою теж прислухатимешся, яким тоном наказую?

      Пані. Найефективніший педагогічний прийом: варто було сказати, що так у бою не годиться, – зразу ставав шовковим.

      Комора така велика, що весь клан – колишній клан – озброїти можна, іще й залишиться. Між іншим, ані вікон, ані світильників – але світло. Здається, що світяться самі стіни.

      – Оцей ряд – на твій зріст. Вибирай.

      Ох, як важко було проходити повз кольчуги! Не можна. Кольчуга – це ж цілий скарб, а зброярня явно всього клану. Не можна брати того, чого не заслужив – навіть якщо дозволили. Або їй скажуть, нескромного слугу вибрала, або Вона сама таке подумає.

      Пані. Його правда – це була перевірка. Як не дивно, вміння читати думки – ще не гарантія від помилок. З багатьох причин, починаючи від тієї, що читати можна лише сформовані думки, думки у вигляді слів. Егоїст мені був непотрібен.

      …Та після кольчуг пішли такі обладунки, що й не зразу скажеш, як їх одягати!

      – Хазяйко, а шкіряного немає?

      – Он у тому кутку.

      Правду кажучи, я хотів мати плетінку – обладунок, сплетений з ременів, а кожен із них – з кількох шарів шкіри, так що не набагато гірший він від кольчуги, проте не дзвякне, коли не треба. А там просто шкіряна куртка висіла. Сам напросився. Та й не заслужив поки що нічого кращого. Так, а куртка залізними ж пластинами вкладена. Тонке, але залізо. А поли одна за одну заходять до самих боків, так що на грудях – у два шари.