надія повернутися до рідної домівки. Немає їй назад вороття. Що скіфи беруть, те тримають міцно і ніколи його не повертають.
Ось так, батьку! Зміцнюй свої стосунки із кочовиками, зміцнюй на горі рідної дочки.
Розділ третій
Де ти, мій вірний Геракле?..
У хвилини туги з'являвся він.
Бачила Ясона сяючого, з ніжною блакиттю в гарних очах. Так і не зійшлися їхні дороги… Ясон, Ясон, ясне сонечко…
Батько мене, по суті, продав, рідне місто й пальцем не ворухнуло, щоб мене порятувати, навпаки, раділи городяни, що відкупилися од кочовиків мною… Один ти в мене лишився, Ясоне, лишився далеко звідси, за Гостинним морем, в незнаних Афінах. Але жоден скіф, навіть уся їхня орда, не заборонить мені думати про тебе, хлопчику. Хоч ти й далеко, але ти поруч, не за морями, не за горами, не за степами, а поруч… Бачу твої блакитні очі, думаю про тебе, згадую… А згадувати минуле – то єдине, що зостається мені робити у цій кибитці…
Пригадувала, крізь сльози пригадувала…
У дитячі роки Ясон був великим фантазером і мрійником. Все любив вигадувати страшні й чудернацькі історії та різні неймовірні пригоди, що буцімто з ним траплялися.
Починав завжди так:
– Потемніло одного разу сонце, з'явилося у наших краях страшне-престрашне страховисько… Ще зліше, як Горгона[8]. На Горгону глянеш – у каменюку перетворишся, а на нього зиркнеш – дим піде з тебе!
– А що воно таке… страховисько?.. – вдаючи, що їй лячно, пошепки запитувала дівчина. – Та ще й страшне-престрашне?
– Будь ласка, сиди і слухай уважно, – супився маленький оповідач і весь аж переповнювався значимістю того, що розказував. – Хіба ж невтямки? Замість волосся у нього змії, як у старої Мегери[9]. Страхо-овисько-о… З одним оком, як циклоп. Крила в нього отакезні. Як махне ними – буря гуде, сонце меркне, дерева лягають по землі, а на морі аж до неба хвилі здіймаються. От яке страховисько з'явилось одного разу в наших краях!
Ольвії і весело, і ніби трішки аж страшно.
– Ну й вигадник ти! І де таке страховисько взялося?
Ясон думає мить, а тоді рішуче вигукує:
– Коли ти дізнаєшся, що воно тебе викраде і на край світу в пазурах понесе, тоді буде не до сміху!
– Ой, страшно! – сміється дівчина. – І хто ж мене порятує?
– Н-ну… – мнеться Ясон і невиразно додає: – Один із славетних наших героїв.
– Може, Геракл? Більше мене рятувати нікому.
– Ну, Геракл уже всі свої подвиги здійснив.
Дівчина весело дивиться на нього і сплескує руками.
– Чи ж не ти, бува, хлопче? – А в самої очі так і сяють, так і сяють. – Більше нікому мене, нещасную, рятувати.
Пом'явшись-повагавшись, Ясон скромно признається:
– Ну… хоч би і я. А що? Он Ахіллу було тільки шість років, а він уже левів та вепрів убивав!
– Так то ж Ахілл! – І дівчина стрибає на одній нозі перед розгубленим хлопцем. – То ж