робив манікюри чи натирав волосся пахучим мастилом, щоб швидше росло, – без угаву торохтів, бесідував з клієнтами, розповідав новини, сипав дотепами. Його гості бесідували і між собою – мовчунів греки не любили. Але і в теревенях необхідно було дотримуватися пристойності, інакше що ж то за бесіда.
Наговорившись і наслухавшись чужих розповідей, господар повертався додому, снідав у критому портику чи й у дворі в колі своєї сім’ї, потім відпочивав. Раб приносив циліндри з кришечками, господар діставав з них пергаментні згортки чи й папіруси, вже поточені червою, читав Гомера або промови знаменитих ораторів та філософів, твори на історичну тему. Не спав, бо надмір сну, як вважали греки, вкорочував життя. Адже хто багато спить, той мало живе. А життя греки любили, тож витрачати на сон більше часу, аніж було необхідно, не хотіли. Відпочивши і почитавши, господар збирався до громадського гімнасію, що знаходився на околиці Афін. Прихоплював з собою раба, так, на всякий випадок, а раптом знадобиться? Цього разу взяв Скута. Супроводжуючи пана, Орік старався запам’ятати розташування вулиць і – що головне – вияснити, яка з них веде до міської брами. Про те, що з Афін суходолом нікуди не втечеш, а щоб повернутися додому чи бодай на узбережжя Західного Понту, треба пливти морем, намагався не думати. І все ж вірилось: тільки опиниться по той бік міської брами, так здобуде волю…
Та ось і велика розкішна будівля з тінистим коридором, портиками, лазнями, кімнатами для вправ, з відкритими й закритими коридорами для прогулянок та ігор. Це і є гімнасій, без якого вільні греки не уявляли свого життя. Оріків господар любив відвідувати стадіон гімнасію, де збиралися гуляки – участі у змаганнях не брали, а просто спілкувалися, обговорювали виступи атлетів. Діди бурчали: «Хіба тепер атлети? От раніше були атлети, а тепер… Перевелися в наш час сильні юнаки…» Тут же точилися політичні чи філософські розмови, ніхто нікуди не квапився, та й не було потреби квапитись. Плин життя був неспішним.
Доки господар відводив душу в бесідах, Орік мусив стояти позад нього. А вже потім починалося для Оріка найгірше – набалакавшись, вислухавши всі новини, господар ішов у лазню при гімнасії. Там Орік змушений був натирати його оливковою олією з різними пахучими спеціями, а потім стрігілем – бронзовим шкребком – зішкрібати все з тіла і поливати пана теплою водою з глечика. Все його єство клекотіло від образи й приниження, але мусив терпіти і вдавати старанного й уважного, запобігливого і смиренного раба. Насамкінець Орік витирав розімлілого і задоволеного пана, і вони поверталися додому. А втім, повертався додому тільки господар, раб його супроводжував.
Дома все було готове до прийому гостей. Греки, як розумів Орік, не любили їсти на самоті, тож головним на обіді був не сам обід, як бесіди, де кожний міг і вислухати іншого, і сам у розмові відвести душу.
Коли з’являлися гості, першими їх зустрічали раби, роззували – бути взутому в домі вважалося непристойним – мили їм ноги, оббризкували їх пахощами чи й обрізали нігті. Мити ноги гостям – це було