в 1438 році завдяки експериментам із набірним шрифтом колишнього коваля Йоганна Ґутенберґа. До 1450 року першодрукар налагодив масове виробництво Біблії по всій Німеччині та Франції. Як і варто було очікувати, тогочасна влада спробувала контролювати цю нову технологію. Монахи та переписувачі, які витратили десятиліття, відточуючи свої техніки копіювання від руки, закликали правителів заборонити друкарство, стверджуючи, що масове виробництво задушить «духовність» процесу копіювання. Проте кампанія зазнала поразки, особливо коли протестувальники вирішили надрукувати власний памфлет на одному з нових винаходів Ґутенберґа. Не минуло й століття, як друкарський верстат став не лише доступним, але й незамінним. Рідкісний колись товар – книжки (близько 200 млн примірників) – тепер ширився Європою.
З часом нова технологія друку трансформувала не лише комунікації, але й війну, політику та світ. У 1517 році вона торкнулася й геополітики, коли німецький монах на ім’я Мартін Лютер написав листа, у якому оприлюднив 95 проблем католицької церкви. Доти аргументи Лютера ігнорували, але завдяки друкарському верстату нові ідеї зміг прочитати не лише єпископ, якому адресувався лист. До того часу, як про скандального монаха почув папа Римський та надумав його відлучити, Лютер уже відтворив свої 95 скарг у 30 різних памфлетах і продав 300 тисяч копій. Наслідком стала протестантська Реформація, що розпалила два століття війн та переформатувала мапу Європи.
Друкарська технологія також створила нові сили в суспільстві й поставила старі у скрутне становище. У 1605 році німецький друкар на ім’я Йоганн Каролус знайшов спосіб використати свій верстат, щоб видавати щотижневу підбірку «рекомендованих новин». Видаючи першу газету, Каролус створив нову професію. «Преса» продавала споживачам інформацію, створюючи досі незвідану популярну ринкову модель. Однак у пошуку вигоди від новин правду іноді відсували на задній план. Наприклад, одна з перших американських газет New-England Courant у 1722 році опублікувала низку особливо дотепних листів «пані Сайленс Дуґуд». Насправді їх написав 16-річний стажер на ім’я Бенджамін Франклін, що став, окрім усього іншого, батьком-засновником фейкових новин в Америці.
Утім поширення інформації, правдивої чи ні, обмежувалося можливостями тогочасного транспорту. У Давній Греції воїн Фідіппід, як відомо, пробіг 40 км від Марафона до Афін, щоб принести звістку про перемогу греків над перською армією. (42-кілометрова дистанція сучасного «марафону» походить від Олімпійських ігор 1908 року, коли британська королівська родина наполягла на подовженні маршруту до глядацьких трибун.) То була гонитва заради поширення новин, що виявилася буквально вбивчою. Коли Фідіппід нарешті добіг без зупинок до сходів афінського Акрополя, то тільки й устиг крикнути стривоженим правителям міста: «Радійте! Ми перемогли!» А потім, як напише поет Роберт Браунінґ 2400 років по тому, бігун упав і помер: «радість у крові розірвала йому серце».
На світанку історії важливі