і зник у притворі.
– До ребе прийшов Вічний жид!
Раввін зайшов не сам, він ніколи не розмовляв з віруючими наодинці, біля нього завжди стояв пахолок, який мав за обов'язок похитувати схвально головою під час проповіді раввіна і захоплено прицмокувати «це-це-це», – називався такий служка цецале.
Раввін погладив бороду, підійшов до лахмітників, довго придивлявся, морщився, врешті запитав, хто з них Вічний жид.
Агасфер підвів голову, мовив:
– Я. Я не подав води Ісусові, коли він ніс хрест на Голгофу.
– Вей мір! – охнув раввін і затулив долонями лице, він довго не віднімав долонь, щоб, крий Боже, ці люди не побачили в його очах глузливої посмішки, потім опустив руки і після хвилини розважливої задуми спитав:
– То ти – Агасфер?
– Агасфер, ребе, всі про це знають.
– І ти пам'ятаєш того лжемесію, якого на п'ятнадцятому році правління кесаря Тиберія, коли ігемоном в Іудеї був Понтійський Пілат, а архієреями Анна і Каяфа, розіп'яли на Голгофі?
Агасфер задумався, зиркнув на Арона, той підтакнув головою – не хотів розвіювати у старого його віри.
– Так, я мав криницю під горою, а він просив води, та не подав я. А тепер караюся. Але чому, чому караюсь тільки я, коли всі такі? І спокійно живуть, і вмирають, а я ходжу, ходжу, ходжу, забувши свій рід і батьківські могили… Ребе, поможи мені знайти людину, яка все віддає іншим, а собі не бере нічого… Тоді я успокоюсь і помру…
– Такого ти хочеш знайти? Вей мір, як можна знайти такого? Навіть птахи небесні… Але постій, між своїми ти не шукав?
– Як він може між своїми знайти таку людину, коли вони не мають що віддати, – вставив Арон. – Ребе, порадь, що робити, коли нема що віддавати?
– Шукайте – і знайдете, просіть – і дасться вам. Благословенний, в кого дорога чесна, хто в законі Господа ходить. Хто сіє із сльозами, той збере з піснями, – заговорив псалмами раввін, а цецале захоплено похитував головою, прицмокував, додаючи йому впевненості:
– Це-це-це!
– Але ж здобули беззаконники меча і натягнули лука свого, щоб повалити мізерного й бідного, – крізь сльози мовив Арон, згадавши Давидів псалом.
Цецале захитав головою, але вмить спам'ятався, що ці слова вимовив не раввін. Ребе схилив голову, думав, що відказати, потім спитав Арона:
– Чим ти займаєшся?
– Я торгував тютюном…
– І мав з того хосен?
– Мав…
– Це не той, Агасфере, якого ти шукаєш, – позирнув раввін на старого. – А ти що робиш? – звернувся до Курковського.
– Я трупів вивожу з міста і дістаю за це овес і гроші, – понуро відказав візник і підкинув у руці гульдена.
У цецале заблищали очі.
– І згорять вони у вогні вічному, – глибокодумно мовив раввін. – Це теж не той, Агасфер, якого ти шукаєш.
– Ребе, – підступив уперед Курковський, опускаючи на раввіна важкий погляд, – а той вічний вогонь насправді є?
– Є. Геєнна огненна – так сказано в Писанії.
– То чому